Сумні цитати

Раніше в нас була релігія та інші дурниці. А тепер треба, щоб у кожного був хтось, з ким можна поговорити до душі, бо відвага відвагою, а самоту свою все—таки відчуваєш.

Толя Орлов і Ваня підтримували Володю, а Жора приспустив його сині труси та розбинтував його. Шов гноився і був у огидному стані, і Володя, роблячи зусилля, щоб не морщитись від болю, сильно зблід. — Погань справа. Так? — Сказав Жора морщачись. — Справи не важливий, — погодився Ваня.

Коханій зовсім не слід завжди сміятися. Це заохочує чоловіків до зради. Бачачи її веселою, не відчуваєш каяття; а якщо вона сумна, якось стає соромно.

Мені так само сумно, як і Вам, сер, якщо у народу погані вожді. Він приймає тих, хто йде до нього. Можливо, це — не найменше з його нещасть, коли він не може знайти найкращих.

Самотність може бути великим благом.

Дивна штука – смерть. Нехай багато хто все життя проживає так, ніби ніякої смерті немає зовсім, добру половину наших днів саме смерть служить однією з головних мотивацій нашого існування... Ми боямося її, звичайно, проте ще більше бояться, що вона забере не нас, а когось іншого. Адже найстрашніше – це коли смерть забуває про нас. Прирікаючи на самотність.

Але геть смуток — для неї зараз не час: веселитися так веселитися, танцювати так танцювати — ось мій девіз, а чи є підстава для веселощів і для танців, чи ні — не важливо. Чим частіше себе пересилуватимеш, тим бадьоріше почуватимешся.

Люди за природою схильні чинити опір змінам. Ми раби своїх звичок, а все невідоме нас лякає. Зміни зазвичай бувають досить болючими, тому люди постійно вигадують відмовки, щоби нічого не змінювати. У такій ситуації погляд на своє життя з боку може бути корисним, тому що він допоможе ухвалити правильне рішення. Ви відчуєте, що треба діяти терміново.

— Вони дикуни, язичники! Вони нічиє життя не цінують. — Я сумніваюся в цьому. Ми християни, але нещодавно ми теж були язичниками. І коли ми були язичниками, ви думаєте, ми не надавали значення турботі про наших родин, наших дітей?

І справа зовсім не в тому, що ти її любиш або не любиш, та й взагалі — до чого тут кохання? Усі чоловіки чудово знають, що немає жодного кохання на білому світі в двадцять першому столітті, а може, й раніше не було, ну ось так — ні, і все тут. Є комфорт, звичка, сусідство, співжиття, бажання, куди без нього, та й лідер цього списку — ділове партнерство. Ні, слова залишилися, без них ніяк, без них жінка не зможе себе переконати, що їй потрібен саме цей чоловік, та й чоловік без цих слів не зможе її отримати. Ці дивні жінки, вони досі навіщось ще чіпляються за слова і наскрізь прогнивий посуд під назвою«кохання». Хоча чому«навіщось»? Зрозуміло, навіщо. Вони теж чудово знають, що її немає, любові цієї самої, але їм зручніше і комфортніше думати, що вона є, оскільки так куди простіше пояснити самій собі, чому вона живе з цим алкашем і невдахою, ніж зізнатися собі, що насправді— то нею рухає страх самотності, а самотність — це саме те, що нестерпно для жінки. І не вірте авторам романів, які оспівують самотню та незалежну жінку, — вони брешуть, причому безбожно. Незалежна — це просто, але самотня і при цьому щаслива? Брехня. Ні, панове чоловіка, це страх. Але коли настає край, коли зовсім біда — жінки вміють цей страх загнати всередину та йдуть уперед, ризикуючи всім. А ми? А ми вважаємо за краще жити з нашим страхом у сфері відносин із протилежною статтю, ми домовляємося з ним. Адже він є не тільки у них, а й у нас. І наш, чоловічий, не менший, ніж їх, жіночий, а навпаки, куди більший і ганебніший.