Шерлок Холмс

- Я знаю, що ти справжній. - На 100%? — Ніхто не може прикидатися таким занудою цілодобово.

— Вибачте. Невдалий день для смерті... - О? Виникли варіанти краще?

- Це було неймовірно! - Ти так думаєш? - Думаю! Надзвичайно, зовсім, дивно! — Зазвичай люди кажуть не так. — А як кажуть люди? —«Пішов до біса!»

Шерлок: Та помовчите ви всі! Ні звуку, ні слова, ні єдиного подиху! Я думаю! Андерсене, дивись убік – відволікаєш! Андерсен: Що? Моє обличчя відволікає? Лестрейд: Всім завмерти і тихо. Андерсен, відвернися.

Потрібно контролювати свої емоції. Спочатку відвернути жертву. Потім блокувати його джеп... Прямим кросом у щоку. Збити з пантелику. Від шоку він махатиме руками... Виставити блок. І удар у корпус. Блок зліва... Удар у щелепу. І – перелом. Зламати ребра. Вдарити подих. Повністю вибити щелепу... І удар із ногою в діафрагму. В результаті — дзвін у вухах, щелепа вибита, три ребра тріснуті, чотири зламані. Крововиливи в діафрагмі. Фізичне відновлення – шість тижнів, повне психологічне відновлення – шість місяців. Можливість начхати в потилицю... нейтралізована.

— Ну як твоє вигнання, братику? — Я відсутня лише чотири хвилини. - Я сподіваюся, ти засвоїв урок?

Люди не люблять розповідати, вони люблять заперечувати.

- Боже правий, Місіс Хадсон, у моїй кімнаті жінка! Як до цього слід поставитися?

— Полісмени проробили блискучу роботу, знищивши будь-які докази… — Так, вони ніколи не проґавлять можливість проґавити можливість.

- І як він вам? Інший Ватсон у іншому місці? - Розумніше, ніж здається. - Тобто, біса розумний. — Страшенно розумний. — Чому б вам просто не побратися, хлопці? - Грубувато. - Образливо.