Доктор Джон Ватсон

- Стоп, стоп, стоп! Він ніяк не може бути батьком - глянь на відвороти його джинсів! — Так, знайомити тебе з телевізором було необачно.

Він пише сумну музику, не їсть, майже не каже, тільки сперечається з телевізором. Я б сказав, що в нього розбите серце... Але ж це Шерлок. Він завжди веде себе так.

- Я злий. - Все гаразд, Джон. У цьому нічого незвичайного. Він змушує нас це відчувати. Всі позначки на моєму столі і цей шум, постріли о пів на другу ранку... — Так. —... прокляті зразки у холодильнику. Уяви, зберігати тіла поруч із їжею. - Так. - І сварки! До ручки мене доводив своєю легковажною поведінкою! — Послухайте, взагалі-то я не настільки злий, гаразд?

- Доктор Ватсон, чому він так робить зі мною? Безумство якесь. — Так, але хтось переконав його, що ви не скажете правду, доки не опинитеся від страху. - Хтось? — Може, я.

[Джону надягають кайданки] Шерлок: Ти теж зі мною? Джон: Так! Виявляється, не можна врізати в носі шефу поліції!

— Здається, місіс Хадсон дізналася про його дружину в Данкастері... — Що буде, коли вона дізнається про дружину в Ісламабаді?

— Ваш друг... — Знаєте, що б Ви не сказали, я підтримаю на всі сто відсотків. —... Зарозумілий жлоб. — Ще слабкувато. Говорили й значно жорсткіше.

— Я тобі казав, не розумь! — Я не можу відкриватись і закриватися, як кран!

- Коли ми домовлялися? - Вчора. - Вчора мене не було вдома, я був у Дубліні! - Не моя вина, що ти не слухав.

- Я знаю, що ти справжній. - На 100%? — Ніхто не може прикидатися таким занудою цілодобово.