Анатомія пристрасті / Анатомія Грей

Хочеш зробити мені комплімент - похвали мої мізки.

Щоправда життя таке — чим більше хочеш щось змінити, тим більше все залишається на своїх місцях.

Ти високого зросту, у тебе ідеальні груди, довге волосся. Якби я була на твоєму місці, я скрізь ходила б голою. У мене не було б роботи, не було умінь, я навіть читати не вміла. Просто була б голою.

Знаєш, я не можу згадати останній раз, коли ми цілувалися... Тому що ти ніколи не думаєш, що це останній раз... Ти думаєш, що будуть ще. Ти думаєш, у тебе є вічність, але це не так.

Іноді найсерйозніше рішення - це визнання того, що на тебе дуже багато навалилося.

Ненавиджу бути п'яною. Думаєш, що тобі буде круто і весело, а насправді тобі сумно та погано.

Іноді неможливо пояснити, звідки взялися ці узи... Вони з'єднують нас, навіть коли здається, що немає шляху назад, вони пов'язують нас усупереч відстані, часу та логіці.

Я б зараз заплакала, але мої слізні залози надто горді, щоб плакати!

Але коли руйнується життя, коли ламаємося ми самі, наука безсила... і жодні правила не допоможуть, ми маємо все це відчути...

Ми бачимо лише те, що хочемо бачити. І віримо у те, у що хочемо вірити. І це діє. Ми так часто брешемо собі, що через якийсь час самі починаємо вірити. Ми так часто заперечуємо, що іноді не можемо розпізнати правду, навіть коли вона у нас перед носом. Іноді реальність непомітно підкрадається і кусає нас дуже боляче.