Вічне сяйво чистого розуму

Ти мене чуєш? На ранок я тебе забуду. Прекрасне закінчення лайнового роману.

Сьогодні свято, яке вигадали компанії, що виробляють вітальні листівки, щоб змусити людей почуватися паршиво.

- Чому так довго? — Я пішов пішки. — Кхм... Ти сумуєш за мною? - Як не дивно, так. — Сказав так, ніби погодився взяти мене за дружину. - Мабуть.

— Повернись ми до старту, у нас все пішло б інакше... — Не забувай мене, спробуй, і ми повернемося.

Пийте до дна, і процес спотворення не видасться неприємним.

У той день ми зустрілися, ти стояла біля самої води, я здалеку тебе помітив, пам'ятаю, мене одразу до тебе потягнуло, я подумав«Треба ж, як дивно, людина стоїть спиною, а мене до нього тягне...»

Вона карає мене за мою чесність.

- Буду твоєю дружиною! Я це знаю. - О, добре.

Якщо ти хочеш бути зі мною, будь зі мною... =========================== ... або ти тільки зі мною, йди!

У дитинстві я вважала себе потворою. Хах... як би мені не розплакатися. Мені здається, люди часто не розуміють, як самотньо буває дитині. Ти нічого не вирішуєш... так ось, мені 8 років і у мене є улюблені іграшки — ляльки. І найбільше я люблю страшну ляльку на ім'я Клементіна. Я весь час на неї кричу:«Не можна бути потворою! Будь вродливою!" Дивно, ніби змінивши її, я відразу змінилася б сама.