Фільм

- У мене діти. У мене їх двоє: хлопчик і... м-м... де... теж хлопчик. Два хлопчики. Ось. Це тягар. — Господи, як ви можете говорити про дітей? — Ну, зачекайте, Людмило Прокопівно! - Та що ви? - Не перебивайте, будь ласка! Я й сам зіб'юся.

Панове! Ядерний арсенал США здатний 14 разів знищити кожну вашу країну... 15 разів — Північну Корею — про всяк випадок.

— Емільєне, я щойно врятував тобі життя! - Врятував. Я зробив би для тебе те саме. — Тоді я б помер під колесами поліцейської машини...

Передбачуваність робить нас уразливими.

— Те, що ти бачив... — Я не бачив нічого, бо весь ранок був тут, отже, просто не міг нічого бачити, ясно? Повірити не можу, що ти спав із королевою! - Ти ж нічого не бачив!

Це не для слабких, знаєш, вечеряти на самоті. Для цього треба бути сильною натурою. Штука в тому, щоб здаватися загадковою. Начебто ти сама зробила такий вибір. Життя вчить таких речей.

Веселощі - це не те, про що думаєш, коли створюєш баланс у всесвіті. Але це… викликає у мене посмішку. (Коли вибудовуєш баланс у всесвіті – не до веселощів. Але це – вагомий привід для посмішки.)

— Білет номер дев'ять. Прийом! — Що ви сказали? Який«Прийом»? — Я сказав не Прийом, а При ньому. Білет номер дев'ять, а при ньому завдання.

Сумна врахувати того, кому не відомий чудовий і тонкий букет життя на Тортузі. Кмітаєш? Якби всі міста були подібні до цього, чоловіки б у ласці тонули.

Я біг, бо треба було бігти. Я не думав, куди це мене приведе.