Фільм

- 8 премій Пібоді, Пулітцера, 16 Еммі. Мені прострелили руку в Боснії. Я витягав Коліна Пауелла з джипу, що горів. Клав вологу серветку на лоб матері Терези під час епідемії холери, обідав з Діком Чейні… — Ви прийшли через гроші. - …Саме так.

— Не лізь куди не треба, без тебе розберуться, а потім тобі ніхто не допоможе. — Але ти допоможеш?

Ти мертвий, Карле. Ти говориш«Ні» життя. Тож ти й не живеш. Ти вигадуєш виправдання для людей навколо себе. Ти довгі роки займаєшся однією і тією самою нескінченною роботою. У тебе немає дівчини, немає жодної близької тобі людини. І ти втратив любов свого життя, тому що вона не могла бути з тим, хто не живе на повну.

І ось два закляті ворога та двоюрідний брат одного з них поспішають на інший кінець країни для боротьби із спільним противником — часом.

Ну гаразд, ну гаразд. Ти зможеш, ти зможеш. А! Що зробив Він Дизель? Без жалю, без страху. Без жалю, без страху. Без жалю, без страху! Ні! О! Я жалкую і мені страшно!

Та вже... Міг би за двадцять мільйонів доларів зробити обличчя й покрасивіше.

Іноді ми хочемо щось зробити, але боїмося видати себе і тому не робимо.

— Що це на штурвалі? - Целофан. Ти не уявляєш, скільки мікробів у людей на руках. - Яких мікробів? - Тобі краще не знати.

- Спробуй, Роне, зістрибни з вежі астрономії - на млинець будеш схожий. — І виглядатиме краще, ніж зазвичай.

Розвиток людського духу неможливий без нового досвіду.