Фредерік Беґбедер

Одноразові романи сумні, але дуже приємні. Вирішуєшся на жести, до яких у звичайному житті йдеш місяцями.

Найсильніше кохання — нерозділене. Я хотів би ніколи цього не знати, але така істина: немає нічого гіршого, ніж любити когось, хто вас не любить, — і в той же час нічого прекраснішого за це зі мною в житті не траплялося. Любити когось, хто любить вас, це нарцисизм. Любити когось, хто вас не любить, — ось це так, це кохання.

Нам треба розлучитися. Краще бути нещасним без тебе, ніж із тобою.

Те, що люди називають ніжністю, я називаю страхом розлуки.

Американці кажуть: Nice to meet you. Я повинен був сказати їй: "Sad to leave you".

Кохання схоже на американські гірки: спочатку вгору, потім раптом вниз, і знову вгору, і знову вниз, а в кінці блюєш прямо на себе!

Якщо я банальний, значить, вселюдський... Треба втекти від оригінальності, триматися вічних сюжетів... Набридли інтерпретації... Навчаюся щирості...

Вона була вдвічі мене молодшою, тобто вдвічі щирою.

Йому стукнуло тридцять: межеумочный вік, коли ти занадто старий, щоб бути молодим, і занадто молодий, щоб бути старим.

Насолода має одну важливу гідність: на відміну від щастя, вона існує.