Януш Леон Вишневський

Чоловіки, як правило, легко підтримують розмову про кохання. За умови, що це любов до мотоцикла, машини, футболу чи самого себе. Про себе вони можуть говорити майже безперервно.

Знаєш, я завжди трошки сумувала за тобою, навіть коли ти був поряд зі мною. Сумувала ніби трохи про запас. Щоб потім, коли ти підеш додому, не так нудьгувати. Але це все одно не допомагало.

Іноді бувають дні, коли вона присутня в кожній годині, і такий годинник, коли вона присутня в кожній хвилині. Мені ще трапляється засипати і прокидатися з її ім'ям на вустах. Часто я ловлю себе також на тому, що виглядаю її обличчя у вуличній юрбі; я знаю, неможливо зустріти її тут, але втриматися не можу, це сильніше за мене.

Кохання – це коли хочеш переживати з кимось усі чотири пори року. Коли хочеш бігти з кимось від весняної грози під усипаний квітами бузок, а влітку збирати ягоди та купатися у річці. Восени разом варити варення та заклеювати вікна від холоду. Взимку допомагати пережити нежить і довгі вечори.

Але що довше живу у світі, то менше значення має мені краса.

Той, хто сказав, що час лікує всі рани, збрехав. І вже точно він не народив дитину, яка потім померла. Він ніколи не натикався на його іграшки, розкидані по дому, ніби за хвилину дитина, весело сміючись, знову гратиме ними. Час допомагає лише навчитися перенести удар, а потім жити із цими ранами. Але все одно щоранку, варто розплющити очі, відчуваєш втрату. Від цього можна тікати, але неможливо втекти.

Найголовніше в союзі двох - діалог.

Якби світ вибрав інший сценарій розвитку, давши, наприклад, усім видам одну й ту саму кількість мутацій, і якби собаки вміли говорити, вони все одно ніколи не принизилися б до того, щоб заговорити з людьми.

На папері. У конвертах, краї яких зволожені моєю слиною, з криво приклеєною маркою, за якою довелося відстояти в черзі на пошті, з нормальною адресою, де є вулиця і номер будинку, а не з ідіотською назвою якогось сервера. Це будуть справжні листи, до яких у пориві ніжності можна доторкнутися губами, а в нападі злості порвати їх у клаптики, в страшному секреті поспішно сховати від усіх у металевій скрині, що замикається на ключі, в підвалі або носити з собою і звертатися до них, коли здолає смуток. і вислизає надія. Справжні листи, які в крайньому випадку можна просто спалити. А якщо не спалити, то за багато років відкрити їх наново. Адже старі листи мають одну незаперечну перевагу: на них не треба відповідати.

Засинала вона зі сльозами на очах і зі сльозами прокидалась. Її друзі бачили це. Вони не давали їй жодних порад. Тому що були її добрими друзями.