Повторення долі

Той, хто сказав, що час лікує всі рани, збрехав. І вже точно він не народив дитину, яка потім померла. Він ніколи не натикався на його іграшки, розкидані по дому, ніби за хвилину дитина, весело сміючись, знову гратиме ними. Час допомагає лише навчитися перенести удар, а потім жити із цими ранами. Але все одно щоранку, варто розплющити очі, відчуваєш втрату. Від цього можна тікати, але неможливо втекти.

Подібність хімії емоцій із хімією наркотиків, з одного боку, разюче, але, з іншого, небезпечно. Сама по собі думка, що героїн і любов на рівні мозку впливають за тією самою схемою, приголомшувала.

Коли людина все життя бореться зі своєю інакшістю, в якій вона не винна, з герметичною, непроникною, як підводний човен, нетерпимістю крихітного містечка, з самотністю нерозуміння, що є наслідком інакшості, коли він бореться за найменший знак прийняття відмінності і раптово знаходить когось., хто відчуває так само і також є втіленням всіх мрій і фантазій, то в нього виникає відчуття, що він торкнувся вічності.

Ніхто не питатиме в іншого, як справи, якщо руйнується його світ.

І жодні пігулки тут не допоможуть. Єдине, що у таких випадках допомагає, це час. Зламана душа має зростатися, як зростаються зламані кістки.

У ній полягав увесь мій світ, вона була початком і кінцем кожної дороги, була присутня у кожному моєму дні, у кожному сновидінні, у кожному вдиху, у кожній думці, у кожній посмішці, у кожній краплі дощу.

Мені здавалося, що навіть небо плаче, заглядаючи у вікно моєї кімнати.

Ви знаєте, що це таке, коли більше не можеш плакати?