Серіал

— Я ж тобі не дуже подобаюсь, так? —... — Це добре, бо мені треба сказати тобі дещо... Мені треба розповісти це комусь... А ти як робот, ти нічого не відчуєш.

Людина змінюється щохвилини.

Ти бачиш, як радіє і страждає твоє дитя. У його невдачах ти бачиш свої власні. Для своїх дітей ти бажаєш щастя, ти хочеш захистити їх від страждання та болю.

Неможливо впоратись із ворогом, якого ти не знаєш.

Ми не просили цієї музики в залі, куди були запрошені, І оскільки, всюди нас темрява оточує, ми звернутися до світла особами повинні... Ми терпимо будь-які негаразди, щоб радіти доброї звістки, Нам дарований біль, щоб ми пізнали захоплення, Нам дарована життя в заперечення смерті... Ми не просили цієї музики в залі, Але якщо ми тут — пора танцювати...

Мрії завжди починаються однаково.

— Зараз вгадаю, чи приїхали за антикваріатом? - Як ви здогадались? - По очах бачу. Ну що, одне двоспальне ліжко? - Що? Ні, ні, ні, що ви! Дві окремі. Ми брати.

— Це справжня зброя? - Так. Це справжня кам'яна сіль. І справжні фальшиві посвідчення.

Деяка частка безтурботності необхідна відчуття повноти життя.

Знаєш це почуття, коли ти з кимось зустрічаєшся і розумієш, що щось не таке? Але ти боїшся спитати. Тому що відповідь може бути гіршою, ніж те, що ти відчуваєш зараз.