час

Деколи мені здається, що історія чоловіка — це завжди історія його любові до жінки.

Якщо людину звинувачують у брехні, а потім з'ясовується, що вона говорила правду, у неї з'являється прикриття, що дозволяє довгий час брехати без побоювання.

У глибині душі мені завжди було рівно по дулі, що там думають про мене інші, але в той же час це мене дуже хвилювало.

Я отримав свою частку в побитті ціпками, камінням, отримував рани від людей, які цькували мене. Мені завдали багато шкоди, і я не кажу:«О, пожалійте мене» або щось таке. Я не був собою, я був продуктом свого навколишнього середовища, і "Guns N' Roses" кинули це в обличчя світу. Ви не любите нас? Та пішли ви! Ви допомогли створити нас. З вашої вини ми такі, які є. Ми не мали шансу бути іншими». Коли ви годуєте когось лайном, він має право сказати вам, яке це на смак. Багато людей мають цю проблему. Коли я був дитиною, мене багато били. Люди не виносять важких дітей, які не знають, звідки чекати на допомогу.

Часом у житті настає відчайдушний момент, коли неправильний вчинок насправді виявляється найправильнішим.

... часто саме такий хід коліс, що обертають світ: поки великі дивляться в далечінь, слабкі роблять долю з почуття обов'язку. (Але часто саме такий шлях діянь, що змінюють устрій світу: маленькі руки роблять те, що можуть, тоді як очі великих спрямовані до інших місць.)

— Ну, припини, у мене багато роботи. — Ібрагім чи Хюррем — із ким краще працювати? — Ти ревнуєш до Ібрагіма? — Звичайно, він бачить частіше за мене мого султана. — Доведеться тобі змиритись.

Не варто залишатися зі своїми кумирами віч-на-віч. Придивишся — у них прищі. І виявиться, що великі твори, які так тебе вразили, складалися на поштовху під час нападу діареї.

Щоночі вона засинає одна. І лежачи в ліжку, обійнявши тонкою рукою подушку, вона дивиться у вікно, за яким падає листя на мокрий асфальт. Вони падають безшумно, але вона чує кожен удар листа об землю. Можливо, це удари її серця. І листопад перетворюється на дивні, страшні години, що звітує її час, її дихання, і темрява за вікном все щільніше, і світ все менше, він стає крихітним, стискаючись до розмірів зіниці, він стає тісним, душним, а її серце в ньому - величезним, розриваючи простір, досягаючи мріями найдальших світів, воно стукає все швидше, все більш жадібно ковтає чуже тепло, все відчайдушніше шукає когось на вулицях міст, що тонуть у світлі ліхтарів, на темних стежках забутих богом лісів, в гулкій порожнечі степів і на томних степах... А навколо все швидше падає листя, падають стіни, падають зірки, падає небо...

— У тебе два чоловіки, а в мене жодного! - Формально в мене один чоловік. — Але ж всього було два! — А ще я мав дві пари туфель. Дуже практичне.