гроші

Я не шкодую про пережиту бідність. Якщо вірити Хемінгуею, бідність – незамінна школа для письменника. Бідність робить людину пильною. І так далі. Цікаво, що Хемінгуей це зрозумів, як тільки розбагатів.

- Купи мені чогось! - Попросила зголодніла Дафна. Меф здивовано глянув на неї: — Купувати — дрібно. Купують низькі душі. Я тобі все даруватиму! Ти як не проти? Дафна обережно погодилася. — Хочеш я подарую тобі це дерево?... Відтепер воно твоє! Приходь до нього, коли захочеш, і кажи: це моє дерево, мені Мефодій подарував його! Хоча що дерево? Ось зоопарк! Він теж твій, я тобі його подарував! І площа твоя! І так і бути: от та зірка теж! Чого вона так рано вилізла? Ану погасити! — Меф натхненно забіг уперед і почав обдаровувати Дафну всім, що бачив. Дафна посміхнулася. Вона вже зрозуміла, що шоколадки їй не дочекатися. І завтра, мабуть, також. Меф був бідний студент і дарувати міг лише зоопарки та зірки.

Я навчилася жити без почуттів. У порожньому будинку без теплоти, затишку. Одна павутина минулого та нескінченний потік гостей. Приходять, йдуть. Ніхто не затримується, багато хто навіть не вітається...

- Як ти? — Сьогодні набагато краще, ніж завтра.

Тієї ночі Вероніка не просто прийшла в сон Суботи. Вона покохала його. Раніше розповіла про те, що два роки тому, коли вночі стояла біля вікна і чекала на прихід депресії, бачила, як нічне небо зі свистом блискавки або електричного зварювання пролетіла якась яскрава вогненна куля і впала у Волгу. Дівчина з райдужними очима загадала бажання зустріти колись людину, яку вона покохає по-справжньому; і тепер її бажання справджувалося. У той рік до неї прийшла депресія. Їй не хотілося жити. Вона навчалася в університеті, де викладав Субота; їй дуже подобалися його лекції, і вона разомз усіма журилася про те, що викладач виявився невідворотно хворим. Але коли до неї прийшла депресія, Вероніка зрозуміла, що вона не здатна закохатися в жодну сучасну молоду людину тому, що вона прийшла в цей світ з іншого часу — з часу Наташі Ростової та П'єра Безухова, Неточки Незванової та князя Мишкіна; з часу Бунінських курсисток та Гриновських Ассоль. І вийшло те, що згодом всесильний Віллер визначив як невроз перероджень, невроз роздвоєння особистості; і за гроші тата Вероніки взявся лікувати її в гіпнотичних підвалах, оббитих зеленою повстю. Яка ж вона дурненька!

Занадто багато знань – це агонія.

Багатство чи краса? Багатство, але на мить.

З тобою набагато веселіше, коли ти спиш.

Я не віддам свого багатства почуттів, хоч би як вони змушували мене страждати. Страждання, якщо воно не вище сил, веде до розуміння, розуміння – до кохання – так замикається коло.

Правильно підібраними словами іноді можна досягти набагато більшого, ніж агресією.