іронія

— Звідки в нього героїн у блоці смертників? — Ти що, жартуєш? — Щодо в'язниць йому [Форману] видніше, коли говоритимемо про яхти — спитаємо тебе.

Любов до феєрверків — своєрідна, але вірна ознака нації, що вироджується. Дайте мені точні цифри, скільки пороху вивів той чи інший народ на феєрверки, на ракети та жартівлі, і я скажу вам, на якому рівні фізичного та духовного розвитку він знаходиться. Що цифра, то нижче опустився душею і тілом цей народ, бо співвідношення тут назад пропорційне.

Чи знайдеться батько, який захотів би мучити свого малюка незаслуженими шлунковими коліками, незаслуженими муками прорізування зубів, а потім свинкою, кіром, скарлатиною та тисячами інших тортур, придуманих для ні в чому не винної маленької істоти? А потім, з юності і до могили, став би мучити його незліченними десятитисячократними карами за будь—яке порушення закону, як навмисне, так і випадкове? З найтоншим сарказмом ми облагороджуємо бога званням батька — і все—таки ми добре знаємо, що, якби нам потрапив у руки батько в його дусі, ми негайно його повісили.

Гумор — це притулок, в який ховаються розумні люди від похмурості та бруду.

Трохи здорового глузду, трохи терпимості, трохи почуття гумору і можна дуже затишно влаштуватися на цій планеті.

У тебе посмішка дамочки на вікодині.

Нещодавно вона мала день народження, їй виповнилося тринадцять, і з того часу вона вважала, що сарказм — найвищий вияв витонченого розуму.

Починаючи з відомого рівня, нація не може по—звірячому чинити опір — вона, якби навіть і хотіла, не здатна відступити на попередню сходинку еволюції. У цьому вся досада, вся трагедія історії … Але іронія в тому, що націю, яка досягла такої висоти, до кінця теж не винищиш.

Найкращі жарти – короткі.

— Доброго дня, сер! — Пібоді обдарувала його життєрадісною посмішкою, і він зблід як полотно. – І що привело вас сьогодні до цього славетного закладу? Він схопився, бурмотячи, що в нього справи, і був такий. Поки він робив ноги, з—за столу підвелася жінка. Так як вона була на добрих шість дюймів вище Пібоді, обличчя детектива виявилося приблизно на одному рівні з її вражаючим бюстом. — Якого хрону? Я тут працюю! Посміхаючись, Пібоді витягла блокнот. — Ваше ім'я, будь ласка? — Якого хрону? — Міс Якого Хріна, я хочу поглянути на вашу ліцензію. – Бик! — Ні серйозно. Просто перевірка. — Бик. — Жінка повернулася всім тілом до вибивалки, і її значні груди сколихнулися. — Ця сука лягава відшила мого папика. – Вибачте, я хотіла б подивитись вашу ліцензію компаньйонки. Якщо все гаразд, я дозволю вам повернутися до роботи. Грандіозні груди — везе їй сьогодні на потужні туші, подумала Єва, — знову повернулися до Пібоді, насунулися на неї, і бідна Пібоді стала схожа на тонкий шматок шинки, затиснутий між двома булками хліба.