кохання

Минає багато часу, поки людина перестане реагувати, навіть якщо вона реагує вже чисто механічно, як жаб’яча лапка на електричний струм. І тільки коли ти вже остаточно розлучаєшся з кимось, тебе починає цікавити все, що його стосується. Це один із парадоксів кохання.

Кохання не терпить пояснень. Йому потрібні вчинки.

Це типова історія кохання: хлопчик зустрічає дівчинку, хлопчик переміщається в паралельний всесвіт, дівчинка йде за ним, хлопчик спить з її двійником, двійник вагітніє, дитина народжується занадто швидко, дитина виявляється стертою у війні між світами, народжується нова дитина, в майбутньому знаходить свого батька, шукає матір.

Ні, — швидко сказав він. — Тільки не це. Залишитися друзями? Розвести маленький город на захололій лаві згаслих почуттів? Ні, це не для нас з тобою. Так буває тільки після маленьких інтрижок, та і то виходить досить фальшиво. Кохання не плямують дружбою. Кінець є кінець.

Жінка від кохання розумнішає, а чоловік втрачає голову.

Можна спокусити чоловіка, у якого є дружина, можна спокусити чоловіка, у якого є коханка, але не можна спокусити чоловіка, у якого є кохана жінка!

Ними заволоділо кохання — почуття ще більш суворе та жорстоке, ніж голод.

Кохання — справа почуття, а не моралі. А почуття не знає зради. Воно росте, зникає або міняється — де ж тут зрада? Почуття — не угода.

В одному з древніх трактатів сказано: "Прагнення розуму народжують повагу, прагнення духу народжують дружбу, прагнення тіла народжують жагу, але тільки всі три народжують кохання".

То ж хай у вашому житті всі три прагнення завжди будуть разом, за кохання!

Кажуть, що потрібна всього одна хвилинка, щоб помітити особливу людину, лише година — щоб її оцінити і всього день — щоб її полюбити, але потім знадобиться ціле життя, щоб її забути.