людина

У житті кожного з нас буває час, коли все вдається, коли сам собі здається героєм.

У нас кажуть:«Якщо любиш когось, відпусти його. Якщо він до тебе повернеться, то він твій. Якщо його переїде машина, то так і бути».

Людина зазвичай не знає, що для того, щоб зуміти бути тим, що вона є, вона повинна вірити, що вона є чимось більшим.

У моді в кожній так належить, що не можна без гудзика, а без голови можна.

Я не знав, як пояснити їй те, що я хотів сказати. Соціопатія - це не тільки емоційна глухота, але ще й емоційна німота. Я почував себе, як Сімпсони на нашому телевізорі з вимкненим звуком: вони розмахували руками і кричали, не вимовляючи жодного слова. Ми з мамою немов говорили різними мовами і ніяк не могли зрозуміти одне одного.

А прізвище моє — прізвище моє надто відоме, щоб я його називав!

І вони пішли навмання, безцільно... просто для того, щоб іти, не сидіти на місці, адже більше вони нічого не могли зробити. Незабаром надія ніби знову воскресла в їхніх серцях — не тому, що для цього була якась причина, а тому, що така вже властивість надії: вона відроджується знову і знову, поки людина ще молода і не звикла зазнавати невдач.

Втрата - щось більше, ніж просто смерть, а горе надає емоціям сірий відтінок.

Дзвонова музика, так само як і повітря ночі, порушувала чевенгурську людину відмовитися від свого стану і піти вперед; і оскільки людина мала замість майна та ідеалів лише порожнє тіло, а попереду була одна революція, то й пісня дзвонів кликала їх до тривоги та бажання, а не до милості та світу.

Задаючи питання, виглядаєш розумніше, ніж коли мовчиш, не знаючи відповідей.