людина

- У тебе живіт болить? - Що? — Ні, ну, у тебе обличчя, ніби живіт болить... — Це я посміхалася.

Я зобов'язана друзям, які надають мені честь своїм відвідуванням, і глибоко вдячна друзям, які позбавляють мене цієї честі. У них у всіх друзі такі самі, як вони самі, — контактні, дружать на ґрунті покупок, майже живуть у комісійних лавках, ходять один до одного в гості. Як я заздрю ​​їм - безмозглим!

Довіра, як і серце, є палац, зроблений зі скла. Одного разу ти бачиш, як він розбивається, і тоді кожен із мільйона уламків встромляється в душу людини.

Людина не планує серцевих справ.

- Мег? Та минулого разу ти ж випала у вікно. - Завдяки тобі. Ти так поранив мої почуття. — Тільки почуття? З сьомого поверху?

Любов чується в голосі раніше, ніж вгадується.

Я не пишу до Твіттера, тому що не можу придумати нічого, що можна було б пояснити, вклавшись у 140 знаків або скільки їх там. І читати відповіді мені теж не дуже цікаво. Але це можна пояснити. Як сказав би Десмонд Морріс, приматам потрібна група. Їм просто потрібно сидіти і перебирати один одному шерсть - ось вам і весь фейсбук та твіттер. Це називається взаємне чищення.

- В чому твоя проблема? Чого ти так боїшся? — Окрім твоїх спроб зазирнути до мене у штани? - Ох, ну так. Головний кошмар усіх натуралів - це те, що всі геї хочуть вас спокусити! Так ось це не так! Ти не в моєму смаку! Так, мене не тягне до вічно спітнілих товстунів, які до тридцяти вже облисіють. - Не наривайся, Хаммеле! - Ти мене вдариш? Давай! Бий, але я залишусь тим, хто є. Тобі не вибити з мене гея, як з тебе ідіота.

Зруйнувати світ — це остання відчайдушна спроба не дати цьому світові зруйнувати мене.

Так, людина смертна, але це було б ще півбіди. Погано те, що він іноді раптово смертний, ось у чому фокус! І взагалі не може сказати, що він робитиме сьогодні.