людина

Мозок знову дозволив обдурити себе. І тіло також.

Ти переживаєш. Втім, це основна риса твого характеру, тому я іноді її ігнорую.

Але мій бортовий самописець, не здатний сприймати подібну інформацію, сам натиснув на Reset.

- Зосередься, Кроулі! — Чи дозволиш пеклі котитися в пекло?

— Я залишила тобі записочку з вдячністю за те, що ти дозволила спати у твоїй постелі. — Спасибі, але я звикла до готівки на ліжковому столику.

Я любив правду... А де вона?... Усюди одне лицемірство чи щонайменше шарлатанство, навіть у найчесніших, навіть у найбільших! Ні, людина не може довіритися людині.

Він був добрим до кінчиків пазурів. Єдине, що він знав, було кохання. Разом з ним мій світ ставав кращим.

Коли віддаєш скупо, скупо й отримаєш. Коли віддаєш цілі світи, неймовірно величезною буде і твоя нагорода.

— Те, що ти бачив... — Я не бачив нічого, бо весь ранок був тут, отже, просто не міг нічого бачити, ясно? Повірити не можу, що ти спав із королевою! - Ти ж нічого не бачив!

Про те, що вибачили когось, ви дізнаєтеся, коли побачите його і не зазнаєте жодних почуттів. Почуєте ім'я та не відреагуєте. Коли торкнуться того, що було у вас раною, і не буде боляче, ви зрозумієте, що справді пробачили...