людина

Буковськи плакав у дешевих нічліжках, Буковськи не вміє одягатися, Буковськи не вміє розмовляти, Буковськи боїться жінок, у Буковськи слабкий шлунок... Буковськи не воював. Буковськи старий і вже сорок п'ять років не запускав паперового змія ; Якби Буковськи мавпою, його б узаший вигнали з племені... Зате Буковськи дуже акуратно блює і при мені ніколи не заснув на підлогу. Як бачите, я таки наділений деяким шармом.

— Я не сподобалася твоїм батькам... — Зате ти мені сподобалася.

Сльози знову біжать по щоках, скільки ж можна плакати? Якась частина мене усвідомлює, що це було дуже божевільне; Петербург продовжує оголювати мою емоційність. Але мені було все одно вночі, і мені все одно тепер.

Коли розум приходить до спокою, починаєш цінувати світло місяця і подих вітру і розумієш, що в турботах мирського життя немає потреби. Коли в серці своєму ти далекий від мирської метушні і ти не відчуваєш потреби красуватися перед людьми, навіщо сумувати за безлюдними горами?

— Тільки не кажи, що його посвятили у духовний сан. - Двічі. — Щоби ухилитися від податків? — Можна подумати, що я їх взагалі плачу.

Ніщо не втомлює так, як приємність та ввічливість.

Кажуть, що очікування смерті гірше за саму смерть.

Чоловіки нетерплячі, їм не вистачає смирення. Якщо вони мають владу, вони мають її показувати, інакше їм здається, що вони й немає цієї влади. А жінка чекає народження дитини майже рік, тому вона живе спокійніше та вдумливіше.

Знаєш, я завжди трошки сумувала за тобою, навіть коли ти був поряд зі мною. Сумувала ніби трохи про запас. Щоб потім, коли ти підеш додому, не так нудьгувати. Але це все одно не допомагало.

Чому життя підсунуло до мене саме цих людей, а не якихось інших? Тому що свободи немає – кожен обирає з того, що йому запропоновано. Я вибрав друзів із тих, кого підвела до мене доля. І вона правильно зробила - їх можна і треба любити, моїх друзів.