мислення

Тієї ночі був дощ. Нагріта земля була сита і вологи не просила, вона ковтала воду через силу, захлинаючись, більше не могла, пускала бульки навколо ганку. кружляла хата, як кинутий човен, у якому двоє... горілиць... лікоть до ліктя... лежали.

... я люблю тебе і хочу, щоб ти був гідний себе.

Дивлюсь у дзеркало, а у відображенні бачу не себе, а тебе. Так і має бути. Люблячі стають відображенням один одного. Я не можу без тебе і знаю, що ти не можеш без мене. "Разом назавжди". Повторюй за мною... Допомагає.

Деймон має рису. Він ніколи не злиться. Він зводить рахунки. (У цьому весь Деймон. Він не сердиться, він... просто мститься.)

Щойно ти приділяєш якусь особливу увагу чоловікові — будь-якому чоловікові, — щойно стаєш доступною та досяжною, він одразу нахабніє і починає вважати, що ти йому щось винна.

Ніщо немає значення.

Чоловіки, які не прощають жінкам їхніх маленьких недоліків, ніколи не насолодяться їх великими перевагами.

Людина, яка шукає тільки світло, ухиляючись від зобов'язань, ніколи не знайде сяйва. І той, хто дивиться прямо на Сонце, зрештою засліпне.

Полюєш за знаннями, а підстрелиш якусь гарну дурість.

А в небі вже зірки тануть. Вони йдуть тихо, не прощаючись, як йдуть з нашого життя люди, спогади про які солодким болем турбують наші черстві душі.