пам'ять

Деякі бранці не скуті ланцюгами і замкнені в камерах. В'язниця Арчі була побудована з його амбіцій та гніву. В іншій частині міста минуле відігравало роль жорстокого наглядача.

Одна людина такої ні знати, ні пам'ятати не може. А родова пам'ять крові вона все зберігає.

— Я можу залишитися в минулому і отруїти собі існування ненавистю до людей за те, що вони зробили, як зробив мій батько, або ж пробачити їх і більше про них не згадувати. – Але ж це так важко! - Ні, моя радість, навпаки, це набагато легше. Тобі треба пробачити лише один раз. А ненависть треба підживлювати постійно, день у день. Потрібно весь час пам'ятати все , що було зроблено.

Минуле ніколи не вмирає.

Пам'ять — дивна художниця: вона підновлює фарби життя і стирає сірі відтінки, зберігаючи лише найяскравіші кольори та виразні силуети.

Не варто запам'ятовувати усі обіцянки людей.

Ми збіглися з тобою, Збіглися У день, що запам'ятався назавжди. Як слова збігаються із губами. З пересохлим горлом - Вода.

Набридло, що всі цілують мені дупу, бо я капітан команди. Розумієш? Тренер, студенти, навіть вчителі. Минулого року, коли ми виграли чемпіонат, я отримав«три» з біології саме після гри. І містер Ферлонг поміняв її на п'ять. Він сказав, що я заслужив її сильними руками. Знаєш, це дуже розлютило мене. Я дуже старався за цю "трійку"! То була моя«трійка»! Я заслужив на неї. Я просто хочу, щоб у мене були заслужені оцінки.

Завтра вона захоче нагородити мене. Я вже все це знаю напам'ять — ось що нудно!

Опівдні я у П'ясечному. Місцевий ліс уже зайнятий росіянами. Буквально за кілька десятків метрів майорить радянський прапор із серпом і молотом. Думати не хочеться, що було б, якби росіяни вирішили вислати розвідку в цей район. Ми дуже добре розуміємо, що таке цілком можливе. [...] Річка служить державним кордоном - за нею безодня, прірва. Якщо росіяни надумають наступати, піти не встигнемо, транспорту в нас ніякого. може, ми цапи-відбувайла, спеціально віддані на заклання російським на випадок нашого вторгнення? Подібні речітраплялися у Польщі. [...] Ми мирно відсипаємось. Навіть бойову охорону не виставили. До чого? Все одно — чого бути, того не оминути. [...] Минулої ночі на нашому березі були помічені росіяни, буквально за два кроки від того місця, де ми розташувалися. Судячи по слідах на піску, це була група людей щонайменше двадцять. в яку ж заваруху ми вплутуємося! Невже доведеться в них стріляти!