вічність

Привид блукає планетою, привид Леніна. Мабуть, жодному смертному до нього не вдавалося настільки змінити вигляд Росії, як, втім, і всього світу. Слід, залишений ним у світовій історії, незрівнянно відчутніший за спадщину, скажімо, Олександра Македонського, Тамерлана чи Наполеона, — він один зумів змінити хід історії. Те, що сьогодні позначають словом«комунізм», — творіння його думки, дитя його плідного розуму, виплекане ним за довгі роки вигнання. Його фанатична волябула тим важелем, за допомогою якого він мав намір вивести Землю на нову орбіту, облюбовану і задану виключно ним самим, і він рвонув важіль з такою силою, що й досі здригаються земні надра. Для того щоб зрозуміти, що таке комунізм, необхідно ближче дізнатися про цю людину, проникнути в її внутрішній світ, тільки таким чином можна знайти пояснення того, як у глибинах його розуму народилася ця теорія з властивими їй догмами. Без нього було б російської революції. Він називав себе марксистом, насправді перекроював і переінакшував Маркса, як йому було завгодно для досягнення власної мети. У ньому було більше середньовічного владики, ніж Маркса.

Вона дуже заплуталася. Вічно доводиться бути напоготові, ніколи не можна говорити лише одному й тому ж людині.

Пройшло багато часу. Так багато, що здавалося, ніби вічність ось-ось закінчиться і почнеться знову.

Ох вже цей Нью-Йорк. Його й любиш, і ненавидиш. Все в ньому тисне на психіку - і хороше, і погане. Вічні перегони. Тут ти мчиш з гори, там твоя душа мчить кудись. Тут газет практично не читають. Забуваєш, що десь іде війна, люди вбивають один одного в джунглях. У Нью-Йорку розкриєш«Таймс», і тобі стає ніяково від того, що ти в безпеці, добре нагодований, спиш у м'якому ліжку; ти починаєш соромитися свого благополуччя. Надворі заглядаєш у обличчя людей і питаєш себе — як вони живуть з таким почуттям?

Життя - вічність, смерть - лише мить!

"Вчора" тривало вічно. « Завтра» не наставало ніколи. До тебе.

А смерть — сумне та страшне явище, але завдяки ній ми дорожимо кожним моментом. Коли ти безсмертний, то про красу тобі повинні нагадувати. Дні перетворюються на роки, роки на сторіччя, час втрачає своє значення.

— Та ні … скажіть… невже насправді ви ніколи не любили справжнього кохання? Знаєте, такою любов'ю, яка... ну, яка... словом... святою, чистою, вічною любов'ю... неземною... Невже не любили? — Справді, не зможу вам відповісти, — зам'явся старий, підводячись з крісла. — Мабуть, не любив. Спочатку все було колись: молодість, кутежі, карти, війна... Здавалося, кінця не буде життя, юності та здоров'ю. А потім озирнувся і бачу, що я вже руїна...

У Вас пошкоджений мозок... Ви приречені на довічне щастя. (У вас пошкодження мозку. Ви приречені добре почуватися до кінця життя.)

Буває пізно восени, навіть і після зазимка повернеться літо і зачепить восени, що йде вогненним хвостиком. І осінь розтане, розніжиться і притихне, немов ласкавий собака, якого гладить жінка. І тоді ліс запахне прощальним ароматом опалого листя, рубіновими плодами шипшини і бурштином барбарису, терпким і гострим, як перець, копитнем, білим грибом, ніким не зворушеним, уже розваленим, просоченим водою, але все ще пахучим, що нагадує про минулі погоди лісу усміхнений добрий дух від сосни до берези, від берези до дуба, а той відповість могутніми запахами сили, фортеці лісової та вічності. У запахах лісу є щось вічне і незнищенне, особливо відчутне в теплі, м'які і ласкаві прощальні останні дні осені, що минає. Вона вже звільнилася від нудних дощів, злих наскоків зазимтя і скрупульозних, все обволікаючих голок інею: все пішло, все в минулому. І ніби осінь, засинаючи, бачить сон про літо, а нам показує свої божественні видіння у всій величі одухотвореної краси та в життєдайних ароматах землі. Благо тому, хто зумів увібрати в себе все це з дитинства і проніс через життя, не розплескуючи ні краплі з дарованої природою судини спасіння душі! У такі дні в лісі серцестає всепрощаючим, а й вимогливим себе. Утихомирений, ти зливаєшся з природою. У ці урочисті хвилини сновидінь осені так хочеться, щоб не було неправди та зла на землі. І в тиші осені, що впадає в неї ніжною дрімотою, в дні недовгого забуття майбутньої зими, ти починаєш розуміти: тільки правда, тільки честь, тільки чисте совість, і про все це - слово. Слово до маленьких людей, які потім будуть дорослими, слово до дорослих, які не забули, що були колись дітьми.