життя

Ми збіглися з тобою, Збіглися У день, що запам'ятався назавжди. Як слова збігаються із губами. З пересохлим горлом - Вода.

- Заруби собі на носі! Купувати треба тільки найнеобхідніше, - сказав тато Еміля. Може, він і має рацію, хто сперечається, але як знати, що необхідно? Лимонад, наприклад, потрібний? Еміль, у всякому разі, був переконаний, що потрібний.

Я не вірю у електронну пошту. Я дотримуюсь старих традицій. Вважаю за краще дзвонити і кидати трубку.

Торбі прагнув нових горизонтів із захопленням немовляти, що досліджує власний кулак.

— До якої терористичної організації ви належите? — Ми гурт, рок гурт, у нас є балалайка.

— Коли я страждаю, мені потрібна втіха. — Коли ти страждаєш, це і є моя втіха.

Звичайно, колись був чудовий, чудовий час для всіх нас. Може, воно нам усім наснилося... Я заплющу очі і бачу його... все цілком... Може, ми всі тоді заблукали в житті.

— Ви не мали рації. — Чому люди кажуть це із таким задоволенням? Це дуже ранить, чи знаєш.

У суфіксах — ан, — ян, що утворюють іменники прикметників, пишеться одне«н»... Та що ж це за правила такі, де на кожне правило купа винятків?! Ось чому всі прикметники пишуться з одного«н», а«олов'яний»,«скляний»,«дерев'яний» із двома? У них що, блат у Міністерстві освіти?

- Сифіліс. У вас у всіх сифіліс. — Він застудився, та й годі. — Ні, вам потрібне лікування, інтенсивне лікування тут, у лікарні, зараз. — Та в мене турбот повний рота. Може, дасте нам чогось? — Я можу дати вам лопату, щоб ви викопали три маленькі могили.