Еріх Марія Ремарк

- Є на світі і щось інше. Але ти цього не знаєш. - Вона помовчала. - Ти не знаєш, тому що в тебе немає сліз, і ти не розумієш, що означає сумувати вдвох. – Так, цього я не розумію. Ми не часто сумували, Ліло. - Так, ти не часто сумував. Ти або сердився, або був байдужим, сміявся або був таким, яких ви називаєте хоробрими. Але це не хоробрість. – А що це таке. Ліла? - Страх видати свої справжні почуття. Страх перед сльозами. Страх, що тебе не порахують за чоловіка. У Росії чоловіки плачуть та залишаються мужніми. А ти ніколи не відкрив свого серця.

У наш діловий вік треба вміти бути романтиком.

Сум іноді буває єдиним щастям.

Отже, життя продовжується. Вона може здатися страшною чи прекрасною залежно від того, як її дивитися.

Люди ще більша отрута, ніж алкоголь чи тютюн. (Люди куди небезпечніша отрута, ніж горілка та тютюн.)

Вона думала про все і ні про що.

Чуєш? Виявляється, все дуже просто, якщо ставитись до життя просто.

— Любий, це ж біда великого міста – тут майже ніколи не можна побути вдвох. — Звідки ж тут беруться діти?

Стерва чи свята. Зрештою, яка різниця? Важливо, як ми до цього ставимося.

Роздуми можуть вимотувати не менше, ніж напружений біг.