Еріх Марія Ремарк

Незабаром ранок … Коли я повернуся, буде ранок … і життя стане простіше.

Щастя належить безстрашним.

Багато чого, що можна було б зробити, ми не робимо, самі й не знаючи чому.

Фарби біля килима нагадували язики полум'я. Холодні арабески, наче шипи, впивалися в болісно розкинуту бліду плоть килима. Ніжний рух у середині завмирав по краях килима; тут, в абстрактних орнаментах, таїлася смерть, вона ніби роздирала кігтями кричущі лінії, доводила їх до мертвого заціпеніння, міцно чіплялася в кожен відтінок кольору - так руки зневірених полонених стискають грати. Килим жив. Під жовтими квапливими руками старого з'являлося бліде обличчя. Мені навіть здавалося, що я бачу очі Мортона на блідому шовковому черепі.

Іноді людина втрачає мужність. А іноді здається, що до розчарувань можна звикнути. Але це не так. З кожним разом вони завдають все більшого болю. Такий біль, що стає страшно. Здається, що з кожним разом опіки все сильніше, і щоразу біль проходить все повільніше.

Як добре було за старих часів, коли неправду називали не брехнею, а фантазією і коли про почуття судили за їх силою, а не за абстрактними моральними нормами.

Чим більше ми з один одним говоримо, тим менше щось розуміємо. Є речі, які неможливо ні зрозуміти, ні пояснити. Слава Богу, що в нас ще є щось темне, дрімуче, якийсь клаптик джунглів.

- Ви тут? — Важко було б заперечити.

Ми вже такі! Страшенно боїмося своїх почуттів. А коли вони виникають, готові вважати себе ошуканцями.

Жінки створені мистецтвом, тому такі прекрасні, що все випадкове в них відкинуто.