Рей Бредбері

Я думала, що час і подорожі зцілять мене. Але тепер я бачу: на мені суцільно чужі відбитки. Чак, на мені місця живого немає, я вся скривлена ​​відбитками пальців, як єгипетський сувій значками.

Після багатьох років бездарних блукань у темряві я звертаю погляд у себе, ловлю все оригінальне, що виявиться в моїй голові, і пришпилюю до паперу.

Для мене писати оповідання — все одно, що дихати. Я дивлюся навколо, знаходжу ідею, переймаюся любов'ю і намагаюся довго не розмірковувати. Потім записую: просто даю їй можливість якнайшвидше виплеснутися на папір.

... Ті, хто забуває історію, приречені пережити її заново.

Навчися ходити перш, ніж сядеш у сідло, і поїзд верхом перш, ніж навчишся літати.

Порожнеча згори, порожнеча знизу і ще більша порожнеча між ними, а в ній я.

Може бути, краще не бачити життя такого, як воно є, закрити на всі очі та веселитися.

День видався такий, коли і на думку не спадає замислюватися про сенс життя.

— Ніколи не думав, що Господеві притаманне почуття гумору, — зауважив отець Стоун. — Той, хто створив качконоса, верблюда, страуса і людину? Та киньте!

... мені подобається плакати. Як поплачеш гарненько, одразу здається, ніби знову ранок і починається новий день.