Маленький принц

Марнославні люди глухі до всього, крім похвал.

Якщо я накажу своєму генералові обернутися морською чайкою, — казав король, — і якщо генерал не виконає наказу, то це буде не його вина, а моя!

Такий народ ці дорослі. Не варто на них гніватися. Діти мають бути дуже поблажливими до дорослих.

Адже можна бути вірним обов'язку і все—таки лінивим.

— Хотів би я знати, навіщо зірки світяться... — Мабуть, щоб рано чи пізно кожен міг знову відшукати свою.

Там добре, де нас немає.

Це дуже сумно, коли забувають друзів. Не в кожного був друг. І я боюся стати таким, як дорослі, яким ніщо не цікаве, окрім цифр.

Прости мене. І постарайся бути щасливим!

Що серйозно, а що несерйозно, це Маленький принц розумів по—своєму, зовсім не так, як дорослі.

Якщо любиш квітку — єдину, якої більше немає на жодній із багатьох мільйонів зірок, цього досить: дивишся на небо і почуваєшся щасливим. І кажеш собі:«Десь там живе моя квітка…»