Книга / твір

Я любив правду... А де вона?... Усюди одне лицемірство чи щонайменше шарлатанство, навіть у найчесніших, навіть у найбільших! Ні, людина не може довіритися людині.

Хто живе довше: той, хто протягом двох років приймає героїн та вмирає, або той, хто живе на ростбіфах, воді та картоплі до дев'яноста п'яти років? Один перебуває свої двадцять чотири місяці у вічності. А всі роки пожирача ростбіфів прожиті ним лише у часі.

Існує феномен XX століття. Людство отримало можливість використати енергію атома і проникнути в космос, але водночас створило і загрозу для самих умов свого подальшого існування. Усунути парадокс можна лише одним шляхом — зняти загрозу, що нависла над людством. Це вимагає не тільки нового мислення, про яке вже багато написано і сказано в наші дні, а й переведення його в практичні справи, у політику держав, насамперед ядерних, насамперед найбільших ядерних.

У душі кожної людини живе симпатія до своїх співвітчизників, гордість за свої звичаї, ніжність до рідної мови та рідної країни.

Я дуже люблю життя у всіх його проявах – за умови, що ці самі прояви відрізняються деякою різноманітністю.

Але мій бортовий самописець, не здатний сприймати подібну інформацію, сам натиснув на Reset.

... навесні кожен стає красенем, якщо поспішає на зустріч зі своєю мрією.

... він зрозумів, що не така вже сильна вона і що жінка завжди жінка, навіть якщо вона і наділена від бога ясним і глузливим розумом.

Mesdames, тримайтеся подалі від чоловіків, коли ті розпалені боєм або, тим більше, перемогою. У них прокидається атавістична дикість, і будь-який чоловік, хоч би навіть випускник Пажеського корпусу, на якийсь час перетворюється на варвара. Дайте їм побути в чоловічій компанії, охолонути, і тоді вони знову набудуть цивілізованого вигляду, стануть контрольовані.

Ні, не сьогодні дано мені дізнатися про свою смерть ; не сьогодні і ні в який інший день. Я помру для інших, але сама не побачу, як умираю.