Книга / твір

Ті, хто пройшов такий шлях, знають, що він існує всередині іншого психологічного виміру. У ньому людина змінюється так, ніби вона прожила кілька років. Якщо ти скований страхом, ти нічого не помітиш, якщо внутрішньо вільний, то ніколи цього не забудеш. У тебе залишається пекуча туга за цим іншим виміром, а той світ, з якого ти щойно ступив у невідомість, відразу стає нереальним і схожим на звичайний сон.

... якщо ви вирішили пов'язати життя із собакою, це саме на все життя. Собаку не кидають. Ніколи. Зарубайте це собі на серці, перш ніж завести пса.

Коротше сьогодні погана карта лягла в цьому будинку всім до єдиного. Спокою не чекай.

— Сесілі та Гвендолен неодмінно потоваришують. Поручуся чим завгодно, що через півгодини після зустрічі вони назвуть один одного сестрами. — Жінки приходять до цього лише після того, як обзовуть одне одного зовсім іншими іменами.

Буває праця непотрібна, метушлива, нетерпляча, роздратована, що заважає іншим і звертає на себе увагу. Така праця набагато гірша за ледарство. Справжня праця завжди тиха, рівномірна, непомітна.

...найстрашніший супротивник з тих, що може бути, молодий ідеаліст. Молоді ідеалісти – це завжди дуже страшно. Та якщо за честю говорити, будь-які ідеалісти – це страшно. Ці божевільні люди вірять у торжество розуму, в безкорисливість та в кінцеву перемогу добра як на довіреній їм території, так і в усьому світі. І з ними дуже важко сперечатися - вони відразу називають сперечального нічого не розуміючим у дні сьогоднішньому старим, посилаються на те, що зараз інший час, і чомусь впевнені, що ось вони такими не стануть. А ще вони точно знають, як зробити так, щоб було правильно і не слухають нікого, хто не поділяє їх переконання.

Знання обертаються гіркотою, що приносить передчасну старість, коли немає поруч людини, з ким можна поділитися радістю та смутком.

— Вибачте, а що тут продають? - Запитала я. - Як що? — здивувалася бабуся. — Що написано, те й продають. Щастя, дитинко! Щастя! — А... у якому вигляді? - А в якому вибереш, люба! Метрами, кілограмами та поштучно!

Я мислю протиріччями. Моя істина розмита на шматки, і розглядати їх я можу лише кожен окремо.

І потім, давай говорити чесно: скільки часу можна дивитися на захід сонця? І кому потрібно, щоб захід продовжувався цілу вічність? І кому потрібне вічне тепло? Кому потрібен вічний аромат? Адже до цього звикаєш і вже просто перестаєш помічати. Захід сонця добре милуватися хвилину, ну дві. А потім хочеться чогось іншого. Так вже влаштована людина, Лео. Як ти міг про це забути? - А хіба я забув? — Ми тому й любимо захід сонця, що він буває лише один раз на день.