Книга / твір

Є у мене такий великий недолік: я завжди говорю серйозно, навіть коли хочу розсмішити – особливо коли хочу розсмішити.

Одна людина збирається перейти місток, тобто зблизитися з іншою людиною, як раптом ця інша пропонує йому зробити саме те, що вона збирається робити. І ось тепер перший не може зробити крок, тому що це буде виглядати, ніби він підкоряється іншому – влада перешкода на шляху до зближення.

Четверті двері – двері смерті. Останній притулок. Ніщо не може завдати нам болю, коли ми мертві, — принаймні так здається.

Болото завжди ненавидить гору. І що вище гора, то більше дратує болото.

Він бачив тепер перший раз у житті і, мабуть, більше йому не доведеться бачити: світ, не схожий ні на що інше, — світ, де таке гарне і м'яке місячне світло, ніби тут його колиска, де немає життя, немає і немає. але в кожному темному тополі, у кожній могилі відчувається присутність таємниці, що обіцяє життя тихе, прекрасне, вічне. Від плит і зів'ялих квітів, разом з осіннім запахом листя, віє прощенням, смутком, спокоєм.

Людству властиво помилятися; вся історія людства рясніє забобонами. викоріненням«єресей», боротьбою за«правовір'я», що вимагає жертв, жертв, жертв...

Це добре, що ви курите. Кожному чоловікові потрібне якесь заняття. І так уже в Лондоні дуже багато нероб.

Відмінна успішність у школі зовсім не гарантує таку ж відмінну долю.

Оточений непереборною стіною привітності, я завжди був самотній.

Сиджу, п'ю каву, аналізую. У чашці осінь, у планах зима, у тілі весна, а душі, як завжди, не вистачило літа.