Книга / твір

Той, хто має ім'я, має можливості.

Вмирають завжди дуже рано, навіть якщо людині дев'яносто.

Так, він підступом відточив мистецтво, Він міг в обличчі змінюватися як хотів, Умів зображати будь-яке почуття, То раптом червонів, то, зблід як крейда, Молив і плакав і в сльозах немів, То зухвалий був, то боязкий і покірний, І навіть падав. непритомний удаваний.

Заповніть свій розум думками про спокій, мужність, здоров'я та надію, адже«наше життя — це те, що ми думаємо про нього».

І скільки ще було вимовлено у віках нескінченних благань і молитов, що, якби вони були матеріально відчутними, затопили б собою всю землю, подібно до гірко-солених океанів, що вишли з берегів. Як важко народжувалося у людині людське.

Свої почуття можна і треба контролювати. Не вони панують над нами, а ми над ними.

Кожен намагався створити щось таке, чого ще ніхто не творив і не бачив, кожному хотілося хоча б на короткий час опинитися у вільному світі краси, викликаному власною уявою, відчути себе безроздільним володарем, паном, вільним у всьому, бо справжню свободу дає тільки виконувана тобою робота, яку здатний виконати один ти у всьому світі.

Наше місто... Від краєвидів цих моє серце здригнулося. Подібна до каламутної кавової жижі, знайома похмура темрява, в яку занурюються міські жителі, немов це — календарні свята. Безмежні низки будівель та житла, туманно-хмарне небо. Вибудовані в ряди стада машин, що вивергають вуглекислий газ. Старі бавовняні фіранки на вікнах тісних і убогих дерев'яних будинків - в одному з них я живу. І суєта незліченних людей усередині. Нескінченна амплітуда - від гордості до жалості до себе. Це і є місто.

— Король робить, що хоче. — Еєріс Таргарієн теж робив, що хотів. Хіба мати не розповідала тобі, що сталося з ним?

На жаль, так завжди буває. Один любить, а другий дозволяє, щоб його любили.