Книга / твір

... Ймовірність смерті для доброї людини вища за ймовірність її для поганого.

Поруч зі мною, і вранці, і перед сном, було життя, а щастя можна було тільки дочекатися, доторкнутися до нього на кілька хвилин і знову ніби нехтувати ним, як тільки гримнуть зачинені за його спиною двері.

Він тішився самотністю, вітром і солоним морським хвилям, над якими ширяла його душа.

Так уже заведено в нашому світі: ворог може довести людину майже до загибелі, але щоб доконати її остаточно і безповоротно, потрібен добрий необережний друг.

Таке життя! Всі ми мало дорожимо тим, чим володіємо, а те, чого у нас немає, є нам безцінним.

Вчені кажуть, що люди гірше переносять спеку, ніж холод, і щоліта я погоджуюсь із цим. Але варто прийти зими і гарненько задубнути на морозі, як моє тіло заперечує попередню угоду.

Любов — смолоскип, що летить у безодню, і тільки в цю мить освітлює всю її глибину!

Ось воно щастя, ось воно йде, підходить дедалі ближче, я вже чую його кроки. І якщо ми не побачимо, не впізнаємо його, то що за лихо? Його побачать інші!

— Знаєш, чому гарна пустеля? - сказав він. — Десь у ній ховаються джерела…

Як би незначно було почуття, друг не відмовлявся вникнути в нього, не відокремлював його від вищих почуттів, тому що воно було недостатньо важливе і серйозне; навпаки, він намагався знайти нитку, що зв'язує це маленьке, непомітне, приховане почуття з найголовнішим, все одно, чи йшлося про любовне захоплення чи патефонну платівку. Адже життя таке дороге і так скупо відміряне, що не можна упускати ні найменшої його частинки.