Книга / твір

Його мозок можна було в цей час порівняти із замкненою безмовною залою, де, проти власної волі, він опинився в повній самоті і ось розмірковує над таємничими та й страшними бажаннями чи порадами якоїсь темної, первісної частини свого«я», не в змозі ні відмовитися від неї, ні бігти і не знаходячи у собі мужності якось діяти.

Якби не незручності, всі на світі були б по вуха закохані у своє чудове життя.

Закон природи. Коли люди бояться відстати, вони найчастіше обганяють.

Щастя, звичайно, річ відносна. Щастя, панове, переплітається з нещастям найхимернішим чином. Мені здається, що людям має вистачати, якщо немає нещастя.

"Зимовий" час... Ранок осіннього дня. За вікном, як і вночі, - вогні, вогні, реклама. Часом так пристрасно і жадібно чекаєш ранкової зорі. Але всі якісь сутінки — з дощами, туманами. А так потрібен, фізично потрібен світанок. Але часом ми сідаємо біля вікна, втомившись від навколишньої темряви, і дивимося - туди, туди, вдалину. Коли перші промені пофарбують хмари у золотисто-рожевий колір. Ніжна зоря – Аврора – усміхнеться нам із прокислих осінніх небес. І вся ця неможлива хмара, сутінкова жах буде зметена свіжим ранковим вітром. Щоранку я прокидаюся, сподіваючись, що це станеться. Час у принципі нічого не означає. Адже у нас у кожного свій власний біологічний годинник усередині. І це – благо. Це наша індивідуальність. Це наша особиста внутрішня свобода. Свобода, про яку ми всі мріємо, хоча часом і не зізнаємося в цьому самому собі. І не говоримо цього вголос. Адже часу немає кордонів. І позначати його«літнім» чи«зимовим» можна лише умовно. Адже все одно розвидниться. І сонце здасться через хмари. І Аврора – зоря – ніжна і яскрава, завжди нова, як першого дня творіння, нам усім усміхнеться.

Жінка буває незадоволена чоловіком і сином - двома вадами, які затьмарюють її життя. Син – кольорова копія батька.

Більше дзвонити не було кому. Я стояв з телефонною трубкою посеред величезного міста, десять мільйонів людей тинялися навколо мене, і зовсім нема з ким поговорити.

Ми не можемо змиритися з тим, що після смерті на нас чекає величезна порожнеча, з тим, що наші улюблені просто припинили своє існування, не можемо навіть уявити, що колись перестанемо існувати і ми самі.

До речі, чи існують щасливі спогади, чи немає суперечності у цьому словосполученні?

Знаєте, останнім часом у мене все частіше виникала потреба мати смайлик, який сміється, показуючи, що в нього все о'кей, а сам заштовхує в рот пістолет і натискає курок. Я прикривала б їм своє обличчя при нагоді.