Книга / твір

Покарання можна відстрочити... але уникнути його не можна.

Я вирушив до Великого театру на оперу Сен-Санса«Самсон і Даліла». Насамперед мені хотілося розглянути публіку. А вона, якщо згадати передреволюційний період, рішуче змінилася. Зал заповнили глядачі, одягнені в одноманітний повсякденний одяг. Склад глядачів, що розташувалися від гальорки до партеру, рішуче змінився. Ті самі люди, які в старі часи нашкребали гроші, щоб купити квиток і влаштуватися під стелею, сиділи тепер там, де колись розташовувалась публіка, що відвідувала театр, щоб розважитися після рясної трапези.

Проблема в тому, що ніхто не може жити, зовсім ніяк не висловлюючи свої думки, почуття та бажання. Ніхто... Це неможливо...

Зараз у моїй голові лише:« Любов. Вона вб'є мене, вона вб'є мене, вона вб'є мене. Ну і нехай".

За мною, читачу! Хто сказав тобі, що немає на світі справжнього, вірного, вічного кохання? Та відріжуть брехуну його мерзенний язик! За мною, мій читачу, і тільки за мною, і я покажу тобі таке кохання!

Дух свята зберігся у серцях людей, але зник із пісень.

Іноді людина роками існує без руху, як нежива, а потім ніби ціле життя втискається в одну годину.

Коли чоловік посилає квіти, це очевидна ознака того, що він вже захоплювався й іншими.

Кожній дівчині потрібно час від часу побути зіркою.

Нікому не дозволено сумніватися у добрі. Ми за це ноги відриваємо.