Сумні цитати

ЛЮДСЬКІ ДРУКИ: Смуток від того, що могло б бути

Як дивно: у цих сліпих, які втратили зір на війні, рухи інші, ніж у сліпонароджених, — стрімкіші і водночас обережніші, ці люди ще не набули впевненості довгих темних років. У них ще живе спогад про фарби неба, землю та сутінки. Вони тримають себе ще як зрячі і, коли хтось звертається до них, мимоволі повертають голову, наче хочуть подивитись на того, хто говорить. У деяких на очах чорні пов'язки, але більшість пов'язок не носить, ніби без них очі ближче до світла та фарб. За опущеними головами сліпих горить блідий захід сонця. У вітринах магазинів спалахують перші вогні. А ці людиледве відчувають у себе на лобі м'яке та ніжне вечірнє повітря. У важких чоботях повільно бредуть вони крізь вічну темряву, яка хмарою обтягла їх, і думки їх завзято й сумно вязнуть у убогих цифрах, які для них повинні, але не можуть бути хлібом, дахом і життям. Повільно встають у потьмянілих клітинах мозку привиди голоду та потреби. Безпорадні, сповнені глухого страху, відчувають сліпі їхнє наближення, але не бачать їх і не можуть зробити нічого іншого, як тільки, згуртувавшись, повільно крокувати вулицями, піднімаючи з темряви до світла мертвенно-бліді обличчя, з німою благанням спрямовані до тих, хто ще може бачити: коли ж ви побачите?

Ми часто вважаємо "досвідом" ні що інше, як суму наших поразок.

Секрет старості полягає в тому, щоб увійти в гідну змову з самотністю. (Благополучна старість - це вміння домовитися зі своєю самотністю.)

Я навчився жити на самоті, для чого мені знадобилося пекельне терпіння. Я проїхав півсвітла в пошуках повітря, яким ти дихала. Кажуть думки двох закоханих зрештою зустрічаються, і я часто питав себе, засинаючи ночами, чи ти згадуєш мене хоч зрідка, як я згадую про тебе.

У смутку стаємо непомірно гордими. Створюємо видимість того, що ні в кого не потребуємо, хоч нам така важлива чужа рука на плечі.

Кожен, хто думає, що хлопчаки невинні й милі, ніколи сам не був хлопчиськом чи забув про це. А той, хто думає, що люди не бувають жорстокі і не завдають один одному болю, навряд чи часто виходить із дому.

Я любив тебе завжди. Я переродився! Я ніби сам здер свою шкіру… і, корчучись від болю, виявив, що в мене є серце…

Магія слів, без сумніву, існує. А якщо ними маніпулює людина вміла і знаюча, ці слова запросто можуть взяти вас у полон. Вони обплутають вас, як шовковисте павутиння, а коли ви перетворитеся на безпорадний кокон, пронизають вам шкіру, проникнуть у кров, опанують ваші думки. Їхня магічна дія продовжиться вже всередині вас.

Вона грюкнула дверима і поїхала. Майже відразу мене наповнило почуття самотності. Немов Різдво пішло від мене назавжди.