друзі

— Цього року я буду щасливим, я сам зроблю себе щасливим! - Нам вийти з кімнати чи як?

- Я що, зовсім ідіот? - Ні, ти просто її дуже любиш. - Це одне і теж.

— Я розумію, це твоя вечірка, але мені хотілося б скоротити кількість диваків, які там будуть із музею. — Давай так: антропологів не запрошуватимемо, тільки товаришів по динозаврах.

— Яка мила дитина! Навіщо ви пов'язали хлопцеві рожевий бантик?

— Ну, що мені дати дев'ятнадцять? - Так. За шкалою від одного до десяти, де десять означає ідіотський вигляд, тобі цілком можна дати дев'ятнадцять.

- Я люблю тебе. - Я люблю тебе сильніше. - Це неможливо!

— Це — квиток у кіно з нашого першого побачення, це — шкаралупа з того дня, як ти вперше приніс мені сніданок у ліжко, а це [тримає в руках камінь] — із музею, де ми вперше... були разом. Так, я іноді обмінюю подарунки, але я зберігаю речі, які мені справді дорогі! — Навіть не знаю, що сказати... Вибач, але це ось брати не варто. Йому близько мільйона років і багато народу його шукало після цього...

— Вибач, але я такий! Я позитивно налаштований! — Ні, це я позитивно налаштована. А ти як Санта-Клаус під кайфом, у Діснейленді, оточений повіями!

— Ти що, зовсім голий? - Ні, в жіночих трусиках. — Ти їх завжди носиш? — Ні, сьогодні вперше вдягнув. — Ось біда, тільки людина вирішила одягнути жіночі трусики і тут таке...

У мене таке правило: або приходь вчасно, або взагалі не приходь. Мої студенти часто користуються цим.