Сумні цитати

Дивна штука – смерть. Нехай багато хто все життя проживає так, ніби ніякої смерті немає зовсім, добру половину наших днів саме смерть служить однією з головних мотивацій нашого існування... Ми боямося її, звичайно, проте ще більше бояться, що вона забере не нас, а когось іншого. Адже найстрашніше – це коли смерть забуває про нас. Прирікаючи на самотність.

Але геть смуток — для неї зараз не час: веселитися так веселитися, танцювати так танцювати — ось мій девіз, а чи є підстава для веселощів і для танців, чи ні — не важливо. Чим частіше себе пересилуватимеш, тим бадьоріше почуватимешся.

Люди за природою схильні чинити опір змінам. Ми раби своїх звичок, а все невідоме нас лякає. Зміни зазвичай бувають досить болючими, тому люди постійно вигадують відмовки, щоби нічого не змінювати. У такій ситуації погляд на своє життя з боку може бути корисним, тому що він допоможе ухвалити правильне рішення. Ви відчуєте, що треба діяти терміново.

— Вони дикуни, язичники! Вони нічиє життя не цінують. — Я сумніваюся в цьому. Ми християни, але нещодавно ми теж були язичниками. І коли ми були язичниками, ви думаєте, ми не надавали значення турботі про наших родин, наших дітей?

І справа зовсім не в тому, що ти її любиш або не любиш, та й взагалі — до чого тут кохання? Усі чоловіки чудово знають, що немає жодного кохання на білому світі в двадцять першому столітті, а може, й раніше не було, ну ось так — ні, і все тут. Є комфорт, звичка, сусідство, співжиття, бажання, куди без нього, та й лідер цього списку — ділове партнерство. Ні, слова залишилися, без них ніяк, без них жінка не зможе себе переконати, що їй потрібен саме цей чоловік, та й чоловік без цих слів не зможе її отримати. Ці дивні жінки, вони досі навіщось ще чіпляються за слова і наскрізь прогнивий посуд під назвою«кохання». Хоча чому«навіщось»? Зрозуміло, навіщо. Вони теж чудово знають, що її немає, любові цієї самої, але їм зручніше і комфортніше думати, що вона є, оскільки так куди простіше пояснити самій собі, чому вона живе з цим алкашем і невдахою, ніж зізнатися собі, що насправді— то нею рухає страх самотності, а самотність — це саме те, що нестерпно для жінки. І не вірте авторам романів, які оспівують самотню та незалежну жінку, — вони брешуть, причому безбожно. Незалежна — це просто, але самотня і при цьому щаслива? Брехня. Ні, панове чоловіка, це страх. Але коли настає край, коли зовсім біда — жінки вміють цей страх загнати всередину та йдуть уперед, ризикуючи всім. А ми? А ми вважаємо за краще жити з нашим страхом у сфері відносин із протилежною статтю, ми домовляємося з ним. Адже він є не тільки у них, а й у нас. І наш, чоловічий, не менший, ніж їх, жіночий, а навпаки, куди більший і ганебніший.

Чекала вона майже спокійно, твердо вірячи, що нічого не може статися. Все її виховання було спрямоване на те, щоб чекати тільки щасливих кінців: сумнів у вдачі для її покоління дорівнював майже зраді. Їй траплялося, звичайно, відчувати і страх, і невпевненість, але внутрішнє переконання в благополучному результаті було завжди сильніше за реальні обставини.

Люди думають, що перше кохання — суцільна романтика і немає нічого романтичнішого за перший розрив. Сотні пісень склали про те, як якомусь дурню розбили серце. Ось тільки вперше серце розбивається найболючіше, і гоїться повільніше, і шрам залишається найпомітніший. І що у цьому романтичного?

І вона починає плакати. Не тому, що їй сумно, а для того, щоб упоратися з усім цим. Сльози — це ж рідина, вони допомагають переварити кам'яну погань, і тоді вона знову може дихати.

— Отже, сум — це місце? — Так. Іноді люди мешкають там роками.

Стояли останні дні вересня, коли без жодних видимих ​​причин життя стає таким сумним.