Чендлер Бінґ

Кажіть голосніше! Нам же дуже погано чути, коли ви так шепочетесь!

- Ти що, відкрив столярну майстерню? — Ні, я вирішив зробити столик для листів, але потім передумав і вирішив. — Збудувати пошту?!

— Хто це тут кинув папірець? — Це я, мабуть. Записав дещо на листку, щоб не забути, а потім вирішив, що й так все запам'ятаю, і зім'яв листок... і вбити мене мало.

— А чому однією щіткою користуватись не можна, а одним милом можна? — Бо мило — не щітка. Воно саме себе очищає. - Гаразд. Тільки коли підеш у душ, подумай про те, що я мою в останню чергу, а ти в першу.

— Ну, і хто кого кинув? - Що за питання? Звісно, ​​я її. Вона ж всерйоз думала, що Шопен це столиця Камбоджі. — Вона збожеволіла. Кожному дурню відомо, що столиця Камбоджі... еээ... — Коротше, не Шопен.

— Знаєте, що зроблю? Я влаштую вечірку, покличу всіх мешканців, саджу їх і поясню, що я не поганий, я не жмот, я просто людина, яка має свої переконання, людина з принципами, я принциповий! — Весела буде вечірка...

— На чому я сиджу? - На вершині світу? На лаві підсудних? У мене все.

— Навіть не віриться, що вже Різдво. Сьогодні ще їж індичку, а завтра, дивишся, вже час фарбувати яйця. — Не хвилюйся, цієї пори року твоїм яйцям нічого не загрожує.

- Де Моніка? - Прикрашає будинок до вечірки з нагоди дня народження Рейчел. - І ти їй не допомагаєш? — Я намагався, але виявилося, що співання пісні«Я виживу» (I will survive) моїм голосом їй не допомагає.

Пам'ятаю, була в мене одна недоторка... так і не торкнувся.