Рос Ґеллер

— Цього року я буду щасливим, я сам зроблю себе щасливим! - Нам вийти з кімнати чи як?

- Я що, зовсім ідіот? - Ні, ти просто її дуже любиш. - Це одне і теж.

— Я розумію, це твоя вечірка, але мені хотілося б скоротити кількість диваків, які там будуть із музею. — Давай так: антропологів не запрошуватимемо, тільки товаришів по динозаврах.

— Це — квиток у кіно з нашого першого побачення, це — шкаралупа з того дня, як ти вперше приніс мені сніданок у ліжко, а це [тримає в руках камінь] — із музею, де ми вперше... були разом. Так, я іноді обмінюю подарунки, але я зберігаю речі, які мені справді дорогі! — Навіть не знаю, що сказати... Вибач, але це ось брати не варто. Йому близько мільйона років і багато народу його шукало після цього...

У мене таке правило: або приходь вчасно, або взагалі не приходь. Мої студенти часто користуються цим.

— Я не хочу, щоб Рейчел мене ненавиділа. І я не знаю, що робити. - Хочеш пораду? - Так будь ласка! — Але ж він тобі не сподобається. - Нічого. — Ти дуже рано одружився. - Це не порада! - Я попереджував.

— Вгадайте, що трапилось у мене на роботі? - Динозаври померли мільйон років тому?

- Як ваша яхта? — Вона вкрилася іржею, Росс. А знаєш, що іржа робить із яхтою? — Надає їй вигляду антикваріату? — Іржава для яхти — рак. - Ах так, від цієї хвороби загинув мій велосипед.

- Росс, що це у тебе? - Новий пейджер. — На біса палеонтологу пейджер? — А раптом НП у динозаврів:«Швидше, на допомогу ми вимерли!»

- Піду прогуляюся під дощем... - Але дощу немає. - Вже й погуляти не можна!