Доктор Джон Ватсон

— Але чужа людина не може ось так просто увійти до школи. — Будь-хто може потрапити куди завгодно, якщо вибере правильний момент.

Ти... ти одного разу сказав мені, що ти не герой. Були часи, коли я навіть думав, що ти не людина. Але дозволь мені сказати, ти був найкращою людиною. Найлюдянішим із усіх. І ніхто ніколи не переконає мене, що ти обманював. Я був такий самотній, і я стільки тобі зобов'язаний. Але, будь ласка, залишилася ще одна річ, ще одна річ, ще одне диво, Шерлок, заради мене, не будь мертвим. Зробиш це заради мене? Просто припини це. Припини.

- Цьому навчають у першому класі, як можна цього не знати! — Якщо я й знав, то вилучив. - Вилучив? — Це [показує на голову] — мій жорсткий диск, де доцільно зберігати лише те, що корисне. Справді корисно. Люди, як правило, забивають його всяким сміттям, яке заважає знайти необхідне.

- Все, Шерлок! Готовишся працювати — подзвони. Я виводжу Мері додому. - Що що? — Мері веде мене додому. - Ось так краще.

— Джоне, ви солдат. Вам потрібен час, щоб звикнути до громадянського життя, і записи в блозі про все, що з вами відбувається, дійсно допоможуть вам. - А нічого не відбувається.

- Ти в мені розчарований. - Гарна дедукція. Так! — Не перетворюй людей на героїв, Джоне, героїв немає. А навіть якби вони були — я з іншої опери.

— У тебе такий гумор?
— Хотів зламати кригу.
— Веселість тобі не личить - лід звичніший.

— Це ти його довів своїми розмовами ?

— Холмсе, звідки ви знали, що я знайду? — Ви мене не знайшли. Ви обрушили на мене будівлю.

- Місіс Хадсон, господиня квартири, зробила мені привабливу пропозицію, вона мені зобов'язана. Кілька років тому її чоловікові ухвалили смертний вирок у Флориді, я її врятував. — Вибачте, ви врятували її чоловіка від страти? - Ні, я прискорив її.