Фільм

Нерви і так були ні до біса... але я чогось увімкнув телевізор.

Ми були класною парою: вона вірила в мене, а я вірив, що заслуговую на це.

— Ви дозор, а я — герой. Ну що, помчала? - Тоді я на підхваті. - Все, пізно. - Що? Боїшся, я догоджу в капкан, відгризу собі лапу і ти до кінця днів зватимеш мене Культя, я посміхатись у відповідь, страждаючи від жахливих шрамів, найглибший з яких буде в душі?! —... — Вибач, розлютилася.

— Ми не бачилися скільки, триста, чотириста років? Ти нічого не пам'ятаєш, так? — А що саме я маю пам'ятати? - Ти великий Ван Хельсінг! Тебе навчали ченці та мулли від самого Тибету до Стамбула. Тобі опікується Рим, Ван Хельсинг, але, як і на мене, полює решта світу. — Святий орден знає про тебе все, не дивно, що ти знаєш про мене. — Так, але причина не лише в цьому. У нас давня історія знайомства, Гебріел. Ти не питав себе, чому тебе мучать моторошні кошмари? Жахливі сцени битв далекого минулого? - Звідки ти мене знаєш? — Хочеш, я трохи освіжу тобі пам'ять? Нагадаю деталі із грішного минулого!

Я був готовий до всього. Крім того, що сталося потім.

- Це ідеальний день! Жаль, що всі такими не бувають... — Можуть бути. Але для цього треба попрацювати.

- Фу, я ненавиджу щурів! — У мого брата була сама, коли ми були дітьми. Вона була досить мила. Він назвав її Антоніо. — Я бачила, як одна прогризла дитині обличчя. Я назвала її«ебаний лицегризучий щур».

Я побачу каміння, не схоже на інші камені, побачені мною. Клас!

Йди в баню!

- Так, здравствуйте! Чи можу я поговорити з Павлом Вікторовичем? — Ну, ви знаєте, він зараз зайнятий, але ви можете залишити йому повідомлення. - Записуйте. Я вагітна від нього, мені сумно і хочу скинутися з вікна. - Не кидай трубку! Зараз його покличу!