Фільм

Потрібно поступатися в дрібницях, щоб досягти головного.

Залишилася одна година — мій останній день на роботі. Рання пенсія не моя ідея, лікар наполягав: серце барахлить. Я натираю свій поліцейський жетон і змушую себе звикнути до думки, що змушений буду з ним розпрощатися. З ним і з тридцятьма роками, коли я захищав, бачив сльози, кров, жахи та перемоги. Я думаю про усмішку Ейлін, про товсті жирні біфштекси, які вона купила сьогодні. І я думаю про одну справу, яку я не закінчив. Десь тут має бути маленька дівчинка, яка страждає в руках психопата.

Я знаю пісню про Африку — про жирафи, про африканський місяць, що лежить на боці, про плуги на полях і покриті потами обличчя збирачів кави, — але чи знає Африка пісню про мене? Чи тремтітиме над рівниною повітря кольори моєї сукні? Чи діти придумають гру, в якій звучатиме моє ім'я? Чи буде повний місяць відкидати на дорогу тінь, схожу на мене? Чи будуть орли з пагорбів Нгонга виглядати мене, як і раніше?

Де буй? Напис є... а буя немає!

Я вмію тільки добре починати.

- Громадянським заборонено вхід на цю пристань! - Глибоко жалкую - я не знав. Якщо зустріну їх, повідомлю вас.

- Руки! Прибрав свої гігантські руки! - Як?! Тобі перестали подобатися мої грубі чоловічі ласки?

Незручно — коли сусідські діти на тебе схожі.

Дивно, що моє життя має закінчитися в такому жахливому місці. Але в моєму житті були три роки, коли мені дарували троянди, і я ні перед ким не вибачалася.

Коли людина п'є, її навіть змія не жалить.