Блез Паскаль

Ми ніколи не обмежуємось справжнім. Бажаємо, щоб скоріше настало майбутнє, шкодуємо, що воно ніби повільно посувається до нас; або згадуємо минуле, хочемо утримати його, а воно швидко від нас тікає. Ми такі нерозумні, що блукаємо в часах, які нам не належать, не думаючи про те, що дано нам.

Якщо ви вірите в щось, а його немає, то ви нічого не втрачаєте. Але якщо ви не вірите, а воно є, то ви втрачаєте все!

Ми повинні дякувати тим, які вказують нам наші недоліки.

Вся наша гідність – здатність мислити. Тільки думка підносить нас, а не простір і час, у яких ми – ніщо. Постараємось думати гідно: у цьому — основа моральності. (Людина не що інше, як тростина, дуже слабка за природою, але ця тростина мислить... вся наша гідність полягає в думці. У цьому відношенні ми повинні підносити себе, а не стосовно простору і часу, який ми не зуміли б постараємося ж навчитися добре мислити: ось принцип моральності.)

Людина так нещасно влаштована, що, якщо їй нічим відволіктися від думок про себе, вона негайно занурюється в глибокий сум.

Хто не любить істину, той відвертається від неї під приводом, що вона заперечна.

Основна причина помилок, що здійснюються людиною, криється в постійній боротьбі почуттів з розумом.

Небезпечна справа — переконати людину, що вона у всьому подібна до тварини, не показавши їй одночасно і її величі. Не менш небезпечно — переконати у величі, промовивши про низовину. Ще небезпечніше — не розплющити йому очі на подвійність людської натури. Але воістину благотворно показати обидві сторони.

Він більше не любить цю жінку, кохану десять років тому. Ще б! І вона не та, що колись, і він не той. Він був молодий, вона була молода, а тепер її не впізнати. Ту, колишню, він, можливо, все ще любив би.

До чого смішні наші спроби знайти опору в собі подібних! Такі ж мізерно мізерні, такі ж безсилі, вони не можуть нам допомогти.