Шерлок (Sherlock)

— Місіс Хадсон, повернусь пізно, можливо, захочу їсти. — Я домовласник, дорогий, а не хатня робітниця. — Щось холодне підійде!

Хочеш сховати дерево — сховати його в лісі.

— І скільки ж разів він випадав із вікна? — Точно не можу сказати. Я з рахунку збився.

— Не знав, що ти говориш по—сербськи. — Вивчив. Проста мова. Слов'янське коріння, багато запозичень із турецької та німецької. Вистачило кілька годин. — Втрачаєш форму. — Вік, брате мій. Усі ми старіємо.

Букінгемський палац. Я борюся із спонуканням вкрасти попільничку.

— Як протікає батьківство? — О, чудово. Приголомшливо. Так, чарівно. — Поспати вдається? — На жаль. — Що ж. Бути на побігеньках у вимогливої ​​дитини, вставати у будь—який час за її примхою... Незвично, мабуть? — Навіщо він? — Ви ж знаєте. Вічно за ними забираєш, гладиш по головці... — Це що, прикол? —... І ні слова подяки. Вони навіть обличчя людей не розрізняють. — Ви жартуєте, так? — А ти все кажеш:«Розумниця. Ти у нас розумниця»... — Це про мене? —... І міняєш підгузки. — Так, без цього ніяк. — Не вловлюю.

У світі немає примар, крім тих, що криються в нас самих.

Правда рідко буває чистою та ніколи простою.

— Самотність — усе, що маю. Самотність мене захищає. — Ні, людей захищають друзі.

— Що Майкрофт? Ти повернув флешку? — Так. Він на сьомому небі. Залякував мене лицарством. Знову.