Серіал

- Боже, мій хлопець - ідіот... - Так, але ти знала, на що ти йдеш?

У Нью-Йорку є така пора, коли ти відчуваєш подих осені задовго до того, як упав перший лист. Повітря стало прозорим, літо залишилося позаду, і одного ночі вперше за довгий час тобі хочеться накритися теплою ковдрою.

Погані не вмирають.

Я був готовий до нападу будь-якого психа. У мене була вилка.

- Зробимо простіше, щоб твій наполовину якісно вбитий мозок зміг зрозуміти. Негайно! Видалити! Це! Нахрен! - Окей, ця манерно-стервозна поведінка, може, й працювала на бетах, з якими ти зустрічалася в Нью-Йорку. Але ти на території Бульдогів. Але будь ласка – чини опір. Лише зробиш гірше за себе.

Наче у мене кілька разів перед очима вибухнула бомба: у мене є дівчина – бум! Ми живемо разом – бум! Все інше – твоя фантазія – БУМ!

За статистикою, людина за 10 хвилин бесіди тричі бреше. (За статистикою, в середньому люди брешуть тричі за 10 хвилин бесіди.)

— Іди сюди і поясни моїм батькам, чому в них ніколи не буде онуків! - Звідки я знаю??! Може, в тебе мало сперматозоїдів? — Це ніяк не пов'язано з моїми сперматозоїдами! — Ти носиш ті сімейнички, які ми відправили тобі, Раджишику? - Так, матусю. — Тому що ти знаєш, що трапляється з твоїм пиріжком, коли ти носиш ці вузькі трусики... — Можемо ми перестати говорити про мої яєчка хоча б на хвилину!

Всі наші неприємності входять до нас через рот.

Життя - це біль. Я щоранку прокидаюся з болем, ходжу на роботу з болем! Сказати, скільки разів мені хотілося послати все до дідька, звести рахунки з життям?