Серіал

- Зосередься, Кроулі! — Чи дозволиш пеклі котитися в пекло?

Ти переживаєш. Втім, це основна риса твого характеру, тому я іноді її ігнорую.

— У нас немає причин брати це місто. — Скільки рабів у Юнкаї? - 200 тисяч, якщо не більше. — Тоді ми маємо 200 тисяч причин взяти Юнкай.

Вбивати має бути приємно самому Богові. Він постійно цим займається. А хіба ми не створені за Його образом та подобою? (Бог любить вбивати, він увесь час цим займається. А ми створені на його образ і подобу.)

Та я не хвилююся. Я сам відвіз її до пологового будинку, дев'ять місяців читав книжки про вагітність. Подивився домашні пологи через мережу, чужі, навіщось... Я не переживаю. Я не хвилююся... Я в паніці.

Хочеш сказати, що це не життя? А що такого, повторювати ті самі завдання, навіть не замислюючись? Хіба не всі так живуть, тим самим? Вічно дивляться свої серіали, п'ють пігулки. Хіба не одноманітність приносить комфорт?

- Все було добре, поки ти не підкотив до неї яйця. - Правда? А мені ось пам'ятається, що вона послала нас обох кудись подалі.

— Я не маю вибору. - Чоловіки завжди говорять так, коли їх кличе честь. Говорять своїй сім'ї. І навіть собі. Але ти маєш вибір, і ти його зробив.

— Як ми цього не помітили? — Низькорівневий фільтр сприйняття чи ми просто тупиці.

Коли сонце зійде на заході і зайде на сході, коли висохнуть річки і гори полетять вітром як листя, ми зустрінемося і будемо разом назавжди.