час

Існує лише один гріх. Крадіжка. Воно є основою всіх інших гріхів. Вбивця краде життя. Викрадає дружину право на чоловіка, відбирає у дітей батька. Брехень забирає в інших право на правду. Жулик забирає право на справедливість.

До речі, багато читаю. Про це майже ніхто не знає. Тільки книги дозволяють мені вирватися з Гетліна — хай навіть на короткий час.

Нехуевий керівник завжди витрачає свою енергію та свій час, не розраховуючи на чуже. Лев є цар звірів, бо він цар звірів. Тому коли в нього настає нестача – йому не позичають, а дарують.

І коли ти втішишся (врешті-решт, завжди втішаєшся), ти будеш радий, що колись знав мене. Ти завжди будеш мені другом. Тобі захочеться посміятися зі мною. Іноді ти ось так відчиниш вікно, і тобі буде приємно... І твої друзі будуть дивуватися, що ти смієшся, дивлячись на небо. А ти їм скажеш:«Так, так, я завжди сміюсь, дивлячись на зірки!» І вони подумають, що ти збожеволів. Ось який злий жарт я з тобою зіграю.

Справжнє кохання змінюється з часом, росте, відкриваючи нові способи самовираження.

За кожним успішним чоловіком стоїть жінка з косою та інфарктом.

Тепер їй не було чого уявляти себе королевою — вона стала нею насправді. Вона виросла і виявила, що дорослими стають зовсім інакше, ніж у дитинстві. Тоді їй уявлялося, що одного прекрасного дня людина відкладає ляльки та іграшки і каже:«Все, я вже дорослий». Тепер вона зрозуміла, що колишні захоплення не зникають в одну мить, вони просто згасають все більше і більше, поки пил часу не приховає під собою яскраві фарби дитинства.

Ми вже зрозуміли, що за довгою баталією часто банальне небажання відступити.

Впевнена, тобі дуже важко перебувати на людях без нього, мені це знайомо... почуваєшся так самотньою, і він на тебе не подивиться, не торкнеться руки, не відпустить на твій рахунок жарт, щоб усі знали, що ти з ним, що ти його. Бачить Бог, цей чоловік умів мене розсмішити!

За все спасибі, любий друже. За те, що був ти справді другом. За той у медових травах лук, За місяць тоненький над лугом. За те селище над річкою, Куди я йшла, забувши про вусталь. За почуття, що стали рядком, За рядки, спричинені почуттям. За те, що мені твоя любов Часом була потрібніша за хліб... За те, що я вигадала Тебе таким, яким ти не був.