час

Ми віримо, що час є лінійним. Що тече постійно і поступово до нескінченності. Але різниця між минулим, сьогоденням і майбутнім лише ілюзія. Вчора, Сьогодні та Завтра не послідовні. Вони пов'язані у нескінченному циклі. Все взаємопов'язано.

... коли звуки повторюються досить часто, вони перетворюються на тишу.

Огида часто настає після задоволення, але часто передує йому.

— Якщо вона Роза Тайлер, то це хто? - Її мати. — Ви мандруєте з її матір'ю? - Він мене викрав. — Коли Торчвуд писатиме мою повну біографію, прошу не згадуйте, що я борознив час і простір з її матір'ю.

Фільми, алкоголь, секс, інтернет-серфінг, подвійний чизбургер - у нас є час на будь-що, тільки не на внутрішні діалоги.

Сьогодні мене звинуватили багато в чому. Думаю, настав час хоч щось із цих звинувачень насправді втілити в життя.

Існують три види апетиту. Перший, коли відчуваєш голод, непереборне почуття, при якому не до примх у їжі, коли навіть ковток води в роті здається вишуканою закускою. Другий вид апетиту — коли сідаєш за стіл, не відчуваючи при цьому почуття голоду, але, покуштувавши якусь відмінну страву, розумієш, наскільки вірна приказка« Апетит приходить під час їжі». Третій вид апетиту пробуджується побачивши будь-якого вишуканого страви, що з'явився до кінця трапези, коли шлунок вже повний і ваші сотрапезники без докори совісті залишили стіл.

Я вбирала уривчастий ритм їхньої бесіди, звук їхнього сміху, приховані натяки в киваннях головою. Я розуміла сенс взаємовідносин, симпатій & ворожості, що витали в приміщенні, так як ніколи не змогла б, говори я їхньою мовою. Ми не усвідомлюємо, наскільки мова перешкоджає комунікації, поки не втрачаємо її, наскільки вона заважає, перекриваючи собою все інше. Те решта, на яку ви змушені звертати більше уваги, якщо не розумієте слів. Коли приходить розуміння мови, багато що втрачається. Відтепер ви покладаєтеся на слова, а слова далеко не завжди надійна основа.

Не важливо, що саме ти робиш, важливо, щоб усе, чого ти торкаєшся, змінювало форму, ставало не таким, як раніше, щоб у ньому залишалася частка тебе самого. У цьому різниця між людиною, що просто стригне траву на галявині, і справжнім садівником. Перший пройде, і його не було, але садівник житиме не одне покоління.

Знаєш, кожна людина, у будь-якому віці, зберігає свою першу особу, з якою входив у світ. Тільки це обличчя важко розглянути. Ну, як тобі пояснити? Ось зустрічаються два однокашники, які не бачили один одного тридцять чи навіть п'ятдесят років. Випадково. Дивляться один на одного — і впізнають, і називають колишніми смішними прізвиськами. Їхні старі обличчя на мить стають такими, якими були багато років тому. Дитяче обличчя - воно і є справжнісіньке. Воно нікуди не подіється, просто з роками ховається під зморшками, складками, бородами.