філософія

Воістину смішно, скільки часу людина може витратити, турбуючись у тому, що немає значення, що не змінити.

Я живу для того, щоб твоє говенне життя набуло на моєму тлі хоч якогось сенсу.

Ти думаєш, що істина важлива тільки якщо її можна виміряти. Добрі наміри не береться до уваги, турбота не береться до уваги. Але життя людини можна виміряти кількістю сліз, пролитих про неї після смерті. І якщо їх не можна порахувати або ти не хочеш рахувати, це не означає, що їх немає.

Між заперечниками життєвого сенсу є люди серйозні, це ті, хто своє заперечення завершують справою самогубством...

А якщо не можна дати обґрунтовану відповідь, то у питанні немає жодного сенсу.

Я просила сили – і Бог послав мені випробування, щоб загартувати мене. Я просила мудрості – і Бог послав мені проблеми, над якими треба ламати голову. Я просила мужності – і Бог послав мені небезпеку. Я просила любові – і Бог послав нещасних, які потребують моєї допомоги. Я просила благ - і Бог дав мені можливості. Я не отримала нічого з того, що хотіла, але я отримала все, що мені потрібно! Бог почув мої молитви...

Особистісний тип самоорганізації буває затребуваний, коли звичне функціонування неможливе і саме відтворення соціального цілого опиняється під загрозою. З'являється гостра потреба в реорганізації як самого соціуму, і середовища проживання. Той суб'єкт (індивідуальний чи колективний), який візьме він рішення цього завдання, вже суто логічно може бути елементом перетворюваної системи. Він може бути«позасистемним елементом». Він не може діяти«машиноподібно», відповідно до прийнятих культурних норм. Він у своїх діях спирається не на культуру та звичай, не на«консенсус еліт» тощо, а на розуміння та знанняісторичних процесів, у які«звезло» всім потрапити. Понад те, він набирається окаянства і сам стає агентом певного історичного процесу. Він бере на себе відповідальність за історично необхідний процес, оформляє його як загальнозначущу та особисту цінність, починає говорити та діяти від імені цього процесу та цих цінностей. У цьому сенсі особистість є тотожністю культурно-історичних і особистих цілей.

Три речі не можна приховати: сонце, місяць та істину.

Розкажи щось дітям — усе до кінця. А вони все-таки неодмінно спитають:«А далі, а навіщо?». Діти - єдино сміливі філософи.

— Чудово... Я про твою гру. — Музика … Я можу визначити лише її точність, але не красу. — Дуже часто це те саме. — Якщо це не завжди одне й те саме, то в чому сенс краси?