іронія

Смішно, як наше минуле впливає на нас, наше минуле не відпускає нас, навіть коли ми дорослішаємо. Минули невдачі та розчарування, навіть перемоги утримують нас. Вони переслідують нас, як привиди, або відвідують, як старі друзі.

— І ти навіть ні на кого з нас не хочеш дивитися! - вигукнула Джіні. — Це не я, а ви все на мене не хочете дивитися! - спалахнув Гаррі. — Може, ви озираєтесь один на одного, але ніяк не потрапите в такт? - припустила Герміона, іронічно піднявши куточки губ.

Звичайно, я знаю собі ціну, але я також знаю і свої недоліки, і я ніколи не вважав, що маю виняткові розумові здібності. Скажімо так: я маю все, що мені потрібно. Тільки без жартів! Я люблю посміятися, але не з усього; я прощаю банальність, але не вульгарність ; люблю пізнавати нове, знайомитися з новими людьми і релігіями, але що я люблю найбільше, так це дивувати себе найбільше, ніж інших.

Найсміливіші жарти виростають із найглибших розчарувань та відчайдушних страхів.

Бог надмірний у буянні своєї злості і ні з чим не порівняти у своїй іронії.

Старий жарт смерть, а кожному знов.

Я тепер замкнувся в собі. Я нікому не говорю вже, у що я вірю, про що думаю, що люблю. Приречений на жорстоку самотність, я дивлюся навколо, але думки своєї не висловлюю ніколи. Що мені до ідей, розбіжностей, вірувань, насолод. Я не можу нічим поділитися з іншими і охолодився до всього. Думка моя незрима і незбагненна. На звичайні запитання я відповідаю загальними фразами та посмішкою, яка каже:«так», якщо мені не хочеться витрачати слова.

Посмішка поєднує нас всупереч різницям мов, каст і партій. У мене свої звичаї, у іншого — свої, але ми сповідуємо ту саму віру.

- Ти ніколи не посміхаєшся. - Я, я, я посміхаюся, часто усміхаюся. Та я одна суцільна посмішка [посміхається]. — Почекай, не-не-не, не так це, не усмішка, це обличчя виродка.

- А це що за фігня? — Льодовикові тростини. — Льодовикові тростини? Ви знущаєтеся наді мною? - Ні! Адже... Різдво, і я подумала... — Розслабся. Це був жарт.